Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Григор’євої Л.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок із господарськими будівлями за касаційною скаргою виконавчого комітету Вінницької міської ради на рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2009 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0230 га по АДРЕСА_1, на якій вона в 1998 році самовільно, без належного дозволу та затвердженого проекту, побудувала житловий будинок, літню кухню, дві вбиральні, тамбур і сарай. Усі будови відповідають будівельним, архітектурним, санітарним, протипожежним нормам і вимогам. У зв’язку з викладеним позивачка просила суд визнати за нею право власності на самовільно побудовані будівлі.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 1 жовтня 2009 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно побудований житловий будинок із господарськими будівлями на АДРЕСА_1, що відповідно до технічного паспорта від 3 грудня 2008 року, який є невід’ємною частиною цього рішення, складається з: будинку "С" загальною площею 129,7 кв. м, літньої кухні "П" площею 22,8 кв. м, убиральні "Є", тамбура "П-1" площею 2,1 кв. м. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Вінницької міської ради просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, виходив із того, що самовільно побудовані позивачкою будівлі, крім убиральні "Т" і сараю "О-1", досліджені відповідними органами на предмет додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних норм і правил, є заяви власників сусідніх будинків та інших співвласників будинку, які не заперечують проти прийняття до експлуатації спірного житлового будинку, тому відповідно до вимог ст. 375 ЦК України на них може бути визнано право власності.

Проте до таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником 23/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 19 червня 1992 року та разом із дітьми: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 – співвласником 23/200 часток указаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 червня 1992 року. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради від 5 липня 2005 року, позивачці на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0230 га по вул. Бучми, 50 у м. Вінниці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельна ділянка площею 0,0276 га за цією ж адресою для ведення садівництва. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є співвласниками вищезазначених земельних ділянок. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_3 у 1998 році побудувала житловий будинок "С" загальною площею 129,7 кв. м, літню кухню "П" площею 22,8 кв. м, дві вбиральні "Є" і "Т", тамбур "П-1" та сарай "О-1".

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, за загальним правилом особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Однак із листа управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради від 30 вересня 2009 року вбачається, що житловий будинок "С" з господарськими будівлями розташований на земельній ділянці, яка надана ОСОБА_3, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у спільну сумісну власність для ведення садівництва.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що дозволи на будівництво позивачка не отримувала, проект на будівництво не виготовляла, самочинно побудовані будівлі знаходяться в межах червоних ліній, а надані нею висновки органу місцевого пожежного нагляду та санітарно-епідеміологічної станції щодо можливості використання самочинно побудованих споруд, заяви власників сусідніх будинків і згода інших співвласників будинку АДРЕСА_1, що вони не заперечують проти прийняття вказаних вище будівель до експлуатації, не є достатніми доказами для можливого визнання за ОСОБА_3 права власності на об’єкти самочинного будівництва.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні на вірному тлумаченні норм матеріального права. Крім того, апеляційний суд не врахував, що висновок місцевого органу державного пожежного нагляду від 25 березня 2009 року, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 19 березня 2009 року, технічний звіт про стан будівельних конструкцій житлового будинку та господарських будівель, що розташовані на АДРЕСА_1, не є висновками судової експертизи в розумінні Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) . Також зазначений технічний звіт не містить положень, згідно з якими гарантовано, що самочинне будівництво є безпечним для проживання власників та не порушить інтереси інших осіб.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 30 листопада 2009 року скасувати та залишити в силі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 1 жовтня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.