Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до військової частини А3358, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою військової частини А3358 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 28 липня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до військової частини А3358, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Зазначав, що 10 вересня 2008 року близько 21 години 30 хвилин на 5 км автошляху Гуйва – Озерне сталося зіткнення автомобіля марки ГАЗ 2705 номерний знак НОМЕР_2, власником якого є військова частина, під керуванням водія ОСОБА_7 з автомобілем марки "Фольксваген", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням позивача. У результаті зіткнення він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, автомобіль "Фольксваген" отримав технічні пошкодження, унаслідок чого йому завдана матеріальна та моральна шкода.

Посилаючись на те, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_7, який порушив Правила дорожнього руху (1306-2001-п) , виїхав на смугу зустрічного руху, позивач просив позов задовольнити, стягнути з відповідачів на його користь 36 207 грн. 47 коп. матеріальної шкоди та 20 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 28 липня 2009 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з військової частини А3358 на користь ОСОБА_6 36 210 грн. 47 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі військова частина А3358 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи; висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Задовольняючи в зазначеному розмірі позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності вини водія ОСОБА_7 у скоєнні цієї ДТП та розміру завданої шкоди.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням вищезазначених норм матеріального та процесуального права.

У порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України суд у рішенні не зазначив: у чому конкретно полягає вина водія ОСОБА_7 у скоєнні даної ДТП, які його конкретні дії як учасника дорожнього руху не узгоджуються з Правилами дорожнього руху (далі – ПДР) та як він повинен був діяти в цій пригоді.

Механізм скоєння ДТП судом узагалі не досліджувався, доводи сторін усупереч вимогам ст. ст. 60, 62 ЦПК України не перевірялися, фактичні обставини ДТП установлені не були.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте всупереч вищенаведеним вимогам цивільного процесуального закону, суд взагалі не навів будь-яких доказів на підтвердження зроблених ним висновків.

Свої позовні вимоги в частині стягнення з відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 32 997 грн., завданої пошкодженням автомобіля, позивач обґрунтовував рахунком – фактурою (а. с. 5), який з огляду на положення ст. ст. 57- 58 ЦПК України не можна вважати належним доказом на підтвердження розміру спричинених збитків. З матеріалів справи вбачається, що автотоварознавче дослідження з метою визначення вартості відновлювального ремонту взагалі не проводилося, транспортний засіб не оглядався, відповідна калькуляція не складалася.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач заперечував проти суми матеріальної шкоди, зазначав, що її розмір значно перевищує дійсний розмір завданої шкоди, при цьому заявляв клопотання про витребування доказів (а.с. 32). Суд усупереч вимогам закону цих пояснень відповідача належним чином не перевірив та в установленому законом порядку заявлене клопотання не вирішив.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін є труднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів.

У частині відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції також не ґрунтується на нормах закону.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазначав позивач, немайнових витрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд повинен виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Проте, визначивши розмір моральної шкоди, суд не навів відповідних мотивів прийнятого рішення.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу військової частини А3358 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 28 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.