6-12219св10 Про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державного акта - 27.10.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 особисто та як законного представника малолітньої ОСОБА_6, треті особи – Криворізька міська рада, управління Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Кривий Ріг, державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України із земельних ресурсів, про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державного акту на право приватної власності на землю,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 29 лютого 2000 року вона купила у відповідачів будинок АДРЕСА_1, на час укладення договору відповідачі мали право користування земельною ділянкою для обслуговування жилого будинку й господарських споруд, але не повідомили її про те, що вирішують питання про приватизацію землі, й 11 квітня 2000 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 одержали Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,067 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку й господарських споруд, хоча на той час будинок їм уже не належав, чим порушено її, позивачки, права, й згідно з положеннями статті 377 ЦК України вона має право одержати земельну ділянку у власність.

Позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,067 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку й господарських споруд.

18 березня 2008 року ОСОБА_7 помер і судом до участі в справі як відповідачів залучено його правонаступників – ОСОБА_5, ОСОБА_6

Під час розгляду справи ОСОБА_3 змінила позов і просила припинити право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,067 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку й господарських споруд і скасувати Державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку, виданий 11 квітня 2000 року, посилаючись на те, що до неї з часу купівлі будинку перейшло право користування земельною ділянкою для його обслуговування, тому ОСОБА_7 та ОСОБА_4 незаконно оформили право власності на землю після продажу будинку.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 2 жовтня 2009 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що на час купівлі ОСОБА_3 будинку земельна ділянка перебувала у користуванні продавців, тому право користування ділянкою перейшло до позивачки, разом із тим відсутні передбачені статтею 28 ЗК України 1990 року підстави для припинення права власності ОСОБА_7 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, ОСОБА_3 не зверталася до Криворізької міської ради із заявою про одержання правовстановлюючих документів на землю та не оскаржила дії міської ради щодо видачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 Державного акту на право приватної власності на землю від 11 квітня 2000 року, а тому позивачка обрала для вирішення спору спосіб, який не відповідає вимогам закону, такий спір вирішується в іншому порядку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України 1990 року, що був чинним до 1 січня 2002 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Статтею 67 ЗК України 1990 року передбачено, що розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше, зокрема, у містах – 0,1 гектара.

Таким чином при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України 1990 року до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових угод, а право користування – на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 лютого 2000 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу купила у ОСОБА_7 та ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1, право власності позивачки на будинок зареєстроване Криворізьким бюро технічної інвентаризації.

Також установлено, що на час укладення договору купівлі-продажу продавці будинку мали право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, яка була надана їм для обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, і в договорі зазначено про купівлі-продаж лише будинку та не згадується про земельну ділянку.

Після відчуження будинку, а саме 11 квітня 2000 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 одержали Державний акт на право приватної власності на землю, за яким одержали у приватну власність у рівних частках земельну ділянку площею 0,067 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку й господарських споруд.

Відповідачі у будинку АДРЕСА_1, який належить позивачці, не проживають, земельною ділянкою для обслуговування жилого будинку й господарських споруд не користуються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався статтею 30 ЗК України 1990 року та виходив із того, що за укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_4 договором купівлі-продажу будинку від 29 лютого 2000 року до позивачки перейшло належне продавцям право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, оскільки інше не передбачалось у договорі відчуження, тому ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з порушенням закону набули права власності на земельну площею 0,067 га по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку й господарських споруд і 11 квітня 2000 року безпідставно одержали Державний акт на право приватної власності на зазначену ділянку, оскільки на той час власниками будинку за вказаною адресою вони вже не були, а право користування земельною ділянкою належало ОСОБА_3

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, в чому полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права й безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд погодився з тим, що за укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_4 договором купівлі-продажу будинку від 29 лютого 2000 року до позивачки перейшло належне продавцям право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, при цьому помилково послався на те, що позивачка обрала для вирішення спору спосіб, який не відповідає вимогам закону, і такий спір вирішується в іншому порядку, але не зазначив у якому ж порядку має бути вирішений цей спір.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2010 року скасувати і залишити в силі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 2 жовтня 2009 року.