Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим", Міністерства оборони України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Партенітської селищної ради, виконавчого комітету Партенітської селищної ради як органу опіки та піклування про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, витребування майна та виселення з нежитлового приміщення й за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим", Міністерства оборони України, Партенітської селищної ради, виконавчого комітету Партенітської селищної ради як органу опіки та піклування про визнання приміщення житловим та визнання права користування квартирою,

У березні 2008 року Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим" (далі – Центр) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна, посилаючись на те, що в повному господарському віданні Центру перебуває нерухоме майно – нежитлове приміщення дитячого садка АДРЕСА_2, у 1998 році за розпорядженням начальника Алуштинського гарнізону ОСОБА_3 із сім’єю було дозволено тимчасове проживання в приміщенні дитячого садка, згодом відповідачам було надано жиле приміщення – квартира АДРЕСА_1, однак вони відмовляються звільнити нежитлове приміщення, чим чинять Центру перешкоди у вирішенні питання реконструкції дитячого садка.

Позивач просив витребувати у відповідачів нерухоме майно – зайняту ними частину приміщення дитячого садка АДРЕСА_2.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред’явили зустрічний позов, посилаючись на те, що ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ і був призначений на посаду начальника Партенітського селищного відділення міліції, 25 жовтня 1996 року за клопотанням Алуштинського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим адміністрацією Центрального військового санаторію "Крим" йому з сім’єю було надано для тимчасового проживання приміщення в будівлі АДРЕСА_2, яке раніше використовувалося як дитячий садок, згодом за розпорядженням начальника Алуштинського гарнізону від 18 травня 1998 року приміщення було йому передане для постійного проживання й дозволено провести за власний рахунок реконструкцію, він провів відповідні роботи, в результаті чого займане його сім’єю приміщення площею 149,4 кв.м. відповідає вимогам, які ставляться до житлових приміщень, а Партенітська селищна рада не заперечує проти переведення займаних ним нежитлових приміщень у житлові та погоджується прийняти будівлю в комунальну власність.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили визнати займане ними приміщення у будівлі АДРЕСА_2 площею 149,4 кв.м. житловим приміщенням державного житлового фонду й визнати за ними право на користування зазначеним приміщенням як квартирою № 2.

Під час розгляду справи Центр та Міністерство оборони України уточнили й доповнили позов, зазначали, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17 листопада 2004 року будівля АДРЕСА_2 є нежитловою будівлею, яка перебуває у власності держави та в оперативному управлінні Міністерства оборони України, відсутні будь-які рішення про надання приміщенням у зазначеній будівлі статусу житлових, ОСОБА_3 з сім’єю без законних на те підстав зайняли нежитлові приміщення й відмовляються їх звільнити, хоча у 2001 році їм була надана квартира АДРЕСА_1, ОСОБА_3 не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, і відсутні підстави для забезпечення його житлом за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, ОСОБА_3 та члени його сім’ї відмовляються звільнити нежитлове приміщення, чим перешкоджають Міністерству та Центру використовувати будівлю АДРЕСА_2 за цільовим призначенням.

Центр "Крим" і Міністерство оборони України просили усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном – нежитловим приміщенням АДРЕСА_2, витребувати майно з незаконного володіння відповідачів та виселити їх із зазначеного нежитлового приміщення в квартиру АДРЕСА_1.

Судом до участі у справі як відповідачів залучено Партенітську селищну раду та виконавчий комітет Партенітської селищної ради як орган опіки та піклування.

Рішенням Алуштинського міського суду від 20 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 року, в задоволенні позову Центру "Крим", Міністерства оборони України та зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі Центр "Крим" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову Центру й Міністерства оборони України та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову Центру "Крим" та Міністерства оборони України, суд виходив із того, що Центр не довів того факту, що ОСОБА_3 та члени його сім’ї незаконно заволоділи спірним нежитловим приміщенням, оскільки таке приміщення їм було надане для тимчасового, а згодом і для постійного проживання, а також їм було надано дозвіл на проведення за власний рахунок реконструкції нежитлового приміщення у жиле, тому їх володіння нерухомим майном не є незаконним.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статей 4 – 6 ЖК України (5464-10) державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.

Таким чином відносини, пов’язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства незалежно від їх тривалості.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом установлено, що будівля АДРЕСА_2 є нежитловою, зазначене нерухоме майно на праві власності належить державі, перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України та на балансі Центру "Крим".

Також установлено, що 25 жовтня 1996 року начальником Центрального військового санаторію "Крим" за клопотанням заступника начальника Алуштинського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим попередньо прийнято позитивне рішення щодо надання в тимчасове користування ОСОБА_3 та членам його сім’ї приміщення в будівлі дитячого садка, розпорядженням начальника Алуштинського гарнізону від 18 травня 1998 року підтримано клопотання начальника КЕЧ Кримського району щодо розміщення працівника міліції ОСОБА_3 разом із сім’єю у приміщенні дитячого садка "Теремок", начальнику КЕЧ Кримського району поставлені відповідні завдання щодо остаточного вирішення питання та використання приміщення як службового житла.

З 25 жовтня 1996 року ОСОБА_3 та члени його сім’ї займають приміщення в нежитловій будівлі АДРЕСА_2, провели реконструкцію займаних приміщень, однак питання про надання будівлі чи приміщенням статусу житлових не вирішувалося.

На ім’я ОСОБА_3 на сім’ю в складі чотирьох осіб 15 листопада 2001 року видано ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1, їх місце проживання зареєстроване за адресою зазначеної квартири, однак у квартиру вселився і в ній проживає лише ОСОБА_6, а ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 проживають у приміщенні в нежитловій будівлі.

Установивши такі факти, суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на них належної уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, зазначив, що володіння ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітнім ОСОБА_5 приміщенням у будівлі АДРЕСА_2 не є незаконним, однак належним чином не обґрунтував такого свого висновку й не встановив та не зазначив у рішенні з яких саме передбачених цивільним законодавством підстав відповідачі займають приміщення, яке не є житловим, і знаходиться в будівлі, що на праві власності належить державі, які правовідносини склалися між ними та Центром "Крим", Міністерством оборони України, а тому не визначився з тим чи правомірне таке їх користування нежитловим приміщенням із огляду на вимогу Центру та Міністерства про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Суд у рішенні не навів достатніх мотивів, за якими відмовив Центру "Крим", Міністерства оборони України в усуненні перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження нерухомим майном, що є державною власністю.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову Центру "Крим" та Міністерства оборони України без змін.

Посилання апеляційного суду в ухвалі на те, що між сторонами в 1998 році склалися правовідносини, характерні для договору найму, є припущенням, оскільки сторони на виникнення між ними таких правовідносин не посилалися, їх наявність суд першої інстанції не встановив, а отже й не давав оцінки правомірності позовних вимог про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 з нежитлового приміщення з огляду на правовідносини його найму (оренди).

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позову Центру "Крим", Міністерства оборони України підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

У решті судові рішення в касаційному порядку не оскаржено.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим" задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду від 20 липня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2009 року в частині вирішення позову Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим", Міністерства оборони України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Партенітської селищної ради, виконавчого комітету Партенітської селищної ради як органу опіки та піклування про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, витребування майна та виселення з нежитлового приміщення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.