Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на майно за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2010 року,

У жовтні 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 квітня 2007 року уклало з ОСОБА_6 кредитний договір, за умовами якого товариство зобов’язувалося надати відповідачці кредит у сумі 81 536 грн. 19 коп. строком до 17 квітня 2010 року, а відповідачка зобов’язувалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов’язання між сторонами було укладено договір застави рухомого майна – автомобіля.

Станом на 14 вересня 2009 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становила 54 405 грн. 04 коп.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за договором передати йому заставлене майно шляхом вилучення у відповідачки належного їй автомобіля, звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу цього автомобіля ЗАТ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу, зі зняттям указаного транспортного засобу з обліку в органах ДАІ України та наданням ЗАТ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу зазначеного майна.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ЗАТ "ПриватБанк" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що строк погашення кредиту, встановлений кредитним договором не збіг, відповідачка не ухиляється від погашення заборгованості за кредитом, оскільки до березня 2009 року вносила платежі вчасно, після указаної дати не сплачувала кредитні платежі через відсутність доходів, у зв'язку з чим неодноразово зверталася до позивача із заявами про реструктуризацію кредиту; з жовтня 2009 року відповідачка почала частково погашати заборгованість і в період з жовтня 2009 року до 23 грудня 2009 року сплатила 800 грн., що є доказом можливості відповідачки здійснити розрахунок з банком.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 589 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як убачається з матеріалів справи, змістом пп. 2.2.2, 2.2.3, 3.1, 7.1 кредитного договору від 16 квітня 2007 року передбачено зобов'язання позичальника сплатити суму кредиту, відсотки за користування кредитом, винагороду. За користування кредитом позичальник сплачує відсотки щомісяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 2 709 грн. 31 коп. для погашення заборгованості за кредитним договором (по кредиту, відсоткам, винагороди). Строком сплати вважається період з 21 до 28 числа кожного місяця.

Пунктом 15.7.1 договору застави рухомого майна, укладеного 16 квітня 2007 року між ЗАТ "ПриватБанк" і ОСОБА_6, передбачено право заставодержателя звернути стягнення на заставлене майно у випадку, якщо в момент настання термінів якого-небудь із передбачених кредитним договором зобов'язань, вони не будуть виконані.

Заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 14 вересня 2009 року становила 54 405 грн. 04 коп., з яких 44 320 грн. 74 коп. – заборгованість по сплаті кредиту, 8 613 грн. 39 коп. – заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом, 640 грн. 80 коп. – заборгованість по сплаті комісії за користування кредитом, 920 грн. 11 коп. – пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Як установлено судами, за період з 22 жовтня 2009 року до 23 грудня 2009 року ОСОБА_6 сплатила лише 800 грн.

Проте суди на викладене уваги не звернули; встановивши, що ОСОБА_6 порушено умови кредитного договору, у зв’язку із чим виникла заборгованість по кредиту та відсоткам за користування ним, суди в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановили обставини, що мають значення для справи, й не з'ясували дійсні права та обов’язки сторін, які випливають з кредитного договору та договору застави.

За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.