Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:

Штульман І.В. (доповідач),

суддів:

Загороднього А.Ф.,

Черпака Ю.К., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, -

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо здійснення реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, і зобов'язати Державну міграційну службу України здійснити реєстрацію його місця проживання за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 вказав, що ним було змінено місце проживання на місто Севастополь, однак він не може у виконання вимог Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (1382-15) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1382-IV (1382-15) ) зареєструвати своє нове місце проживання.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Державною міграційною службою України подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, відповідач просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 13 серпня 2010 року по 23 вересня 2014 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23 квітня 2012 року, ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1.

23 вересня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Автозаводського районного відділу у місті Кременчуці Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, на яку вказаним відділом позивача було повідомлено (лист від 24 вересня 2014 року № 20/18847), що згідно статті 6 Закону № 1382-IV і пункту 2.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 (z2109-12) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (z2109-12) (далі - Порядок № 1077), він зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

26 вересня 2014 року ОСОБА_4 із зверненням щодо здійснення реєстрації його місця проживання за вказаною вище адресою звернувся до Державної міграційної служби України.

Листом від 7 жовтня 2014 року № Р-2665/6-14 Державна міграційна служба України повідомила ОСОБА_4, що реєстрація місця проживання фізичних осіб в Україні здійснюється територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Закону № 1382-IV (1382-15) та Порядку № 1077 (z2109-12) . У зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим, на сьогодні територіальні підрозділи Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим та Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі не можуть виконувати покладені на них завдання, зокрема з питань реєстрації місця проживання, оскільки припинили свою діяльність на території цього півострову. З огляду на викладене, наразі вирішити порушене заявником питання не вбачається за можливе.

Не погоджуючись з діями Державної міграційної служби України щодо не реєстрації місця проживання в місті Севастополі, ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Так, частиною 1 статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно статті 2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до частини 1 статті 6 вказаного Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Статтею 11 Закону № 1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 1077 (z2109-12) реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Згідно пункту 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 405/2011 (405/2011) , Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Отже, з наведених положень вбачається, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, однак особа має бути зареєстрована за таким місцем проживання, причому у чітко визначені законодавством строки та уповноваженими на таку реєстрацію органами.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (1207-18) (далі - Закон № 1207-VII (1207-18) ) територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України.

Згідно статті 1 вказаного Закону тимчасово окупована територія є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією України визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно із частиною 2 статті 4 Закону № 1207-VII правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

У статті 13 Закону № 1382-IV визначено, що вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться, зокрема, на тимчасово окупованих територіях.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За приписами частини 3 статті 17 Закону № 1207-VII у разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, вказаний Закон встановлює як те, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, мають діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, так і те, що такі органи можуть взагалі не мати можливості функціонувати.

Судами встановлено, що на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя жодні територіальні органи Державної міграційної служби України не діють, в той же час жодним іншим органам Державної міграційної служби України повноваження щодо реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання особи не передані, порушень прав позивача з боку Державної міграційної служби України не встановлено, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановлених судами обставин справи та їх висновків, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Відповідно до частини 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.