Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й.(судді-доповідача),

Загороднього А.Ф.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому (далі - Управління) про визнання дій та рішення неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про: визнання неправомірними дій та рішення Управління щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Київської області №18ф-53 від 15 лютого 2016 року без обмеження граничним максимальним розміром відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12 липня 2001 року, що діяла на час призначення пенсії, у зв'язку із змінами розміру заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 9 грудня 2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) ; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 1 грудня 2015 року відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12 липня 2001 року (2663-14) , що діяла на час призначення пенсії, в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Київської області №18ф-53 від 15 лютого 2016 року без обмеження граничним максимальним розміром, та виплату різниці між фактично отриманою та належною до сплати пенсією, з перерахунком її на особистий пенсійний рахунок.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2016 року позов задоволено повністю.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасовано постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2016 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано норми статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-ХІІ (1789-12) ).

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в Управлінні та отримує з 2 вересня 2002 року пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в розмірі 90% від суми заробітної плати.

12 квітня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції на час призначення пенсії), виходячи з роміру 90% від суми місячної заробітної плати, розмір якої визначено у довідці прокуратури Київської області №18ф-53 від 15 лютого 2016 року без обмеження граничним максимальним розміром.

Листом Управління від 19 квітня 2016 року ОСОБА_3 було відмовлено в перерахунку пенсії оскільки відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) і призначені раніше пенсії не перераховуються.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) , який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, а саме: прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) .

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) змін не зазнали.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (213-19) зміни до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008p710-99) у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства,тому задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року у справі № 21-445а13, від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-2432а15.

Враховуючи приписи статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасувати, постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2016 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.