Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,

У жовтні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 17 квітня 2008 року уклав із відповідачем договір позики на суму 51 тис. грн. строком до 17 червня 2008 року.

Посилаючись на те, що уклав договір проти своєї волі, унаслідок застосування психічного тиску та під впливом тяжких обставин, ОСОБА_3 просив визнати його недійсним.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 5 серпня 2009 року зазначене судове рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений 17 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Міськрайонний суд, відмовляючи в позові, виходив із доведеності факту передачі ОСОБА_4 грошей ОСОБА_3, відсутності доказів, які б підтверджували вчинення на останнього психологічного тиску чи впливу тяжких обставин.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення та задовольняючи позов, дійшов висновку про безгрошовість оспорюваного договору.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики, укладеного 17 квітня 2008 року, недійсним із підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, зазначаючи, що уклав договір проти своєї волі, унаслідок застосування психічного тиску та під впливом тяжких обставин. Крім того, ОСОБА_3 посилався на ст. 1051 ЦК України, указуючи, що гроші насправді ним одержані не були.

Судом установлено, що до укладання спірного договору між сторонами існували певні відносини, унаслідок яких у ОСОБА_3 виникло перед ОСОБА_4 грошове зобов’язання, та він визнавав факт наявності боргу в сумі 51 тис. грн.

Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням.

Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено укладення договору позики у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно із ч. 4 ст. 604 ЦК України новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, не взяв до уваги, що правовідносини з приводу стягнення орендної плати, які існували між сторонами до укладення договору позики, припинили свою дію з моменту новації у формі договору позики за спільною домовленістю сторін для впорядкування боргового зобов’язання в сумі 51 тис. грн.

Апеляційний суд також дійшов висновку про те, що сторони визнали безгрошовість оспорюваного договору, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню. Проте такий висновок є помилковим, оскільки новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням (ч. 4 ст. 604 ЦК України).

За таких обставин, коли судом першої інстанції встановлені всі обставини справи та їм дана належна оцінка, а апеляційним судом помилково скасовано законне і обґрунтоване рішення, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 5 серпня 2009 року скасувати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 лютого 2009 року залишити в силі .

Ухвала оскарженню не підлягає.