Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2009 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що 20 березня 2008 року він уклав із ОСОБА_7 нотаріально посвідчений договір позики, за яким позичив відповідачу 638500 грн. на строк до 15 квітня 2008 року.

Оскільки на час звернення до суду відповідач повернув лише 510000 грн. боргу, ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_7 на його користь борг в сумі 128500 грн., пеню за час прострочення договору в сумі 340525 грн., інфляційні втрати - 12914 грн. 25 коп. і три відсотки річних - 2798 грн. 84 коп.

Заочним рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача борг в сумі 128500 грн., пеню - 100000 грн., інфляційні втрати - 12914 грн. 25 коп., три відсотки річних - 2798 грн. 84 коп. і судові витрати, а в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2009 року рішення місцевого суду змінено: в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в цій вимозі, а в частині вирішення вимог про стягнення пені змінено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивача 340525 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що відповідач неповністю виконав взяте на себе зобов’язання, а тому крім залишку боргу повинен сплатити позивачеві інфляційні втрати, три відсотки річних і пеню, яка значно перевищує неповернуту суму боргу та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України може бути зменшена з 340525 грн. до 100000 грн.

Частково скасовуючи та змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суду дійшов висновку, що за умовами договору позики передбачена відповідальність боржника у виді стягнення пені в розмірі одного відсотка за кожний день прострочення, а тому правові підстави для стягнення трьох відсотків річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також для зменшення нарахованої суми пені відсутні.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судами встановлено, що 20 березня 2008 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір позики на строк до 15 квітня 2008 року, за умовами якого позика є безпроцентною, але в разі порушення позичальником терміну повернення позики більше ніж на 10 календарних днів, позикодавець має право нарахувати пеню в розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення. Відповідач повернув тільки 510000 грн., неповернута сума боргу складає 128500 грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судами встановлено, що за умовами укладеного між сторонами договору визначено інший розмір процентів (1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення), ніж передбачений ст. 625 ЦК України, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання у виді трьох відсотків річних від простроченої суми в даному випадку є зайвою.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Місцевий суд, встановивши, що сума боргу становить 128500 грн., а розмір пені - 340525 грн., та врахувавши сімейний і матеріальний стан відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру неустойки до 100000 грн.

Апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України висновки місцевого суду в цій частині не спростував і дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру нарахованої пені.

За таких обставин місцевий суд в частині вирішення вимог про стягнення пені, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2009 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасувати, а заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 26 березня 2009 року в цій частині залишити в силі.

У решті – рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.