Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Старобезрадичівської сільської ради, ОСОБА_7 про скасування рішень, визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та оформлення права власності за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Старобезрадичівської сільської ради, ОСОБА_7 про скасування рішень, визнання права користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та оформлення права власності.

Зазначала, що 20 червня 1991 року згідно протоколу № 6 виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради їй було виділено земельну ділянку під будівництво жилого будинку площею 0,10 га в селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області.

29 вересня 2005 року вона звернулася до сільської ради із заявою про передачу зазначеної земельної ділянки у приватну власність, однак 20 жовтня 2005 року згідно 25 сесії 4 скликання Старобезрадичівської сільської ради у неї вилучено земельну ділянку та припинено вищезазначене рішення виконавчого комітету.

Посилаючись на те, що земельна ділянка вилучена у неї незаконно та безпідставно, ОСОБА_6 просила позов задовольнити і скасувати рішення Старобезрадичівської сільської ради від 20 жовтня 2005 року про вилучення земельної ділянки, протокол № 6 від 20 червня 1991 року вказаної сільської ради про виділення ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва жилого будинку та зобов’язати сільську раду здійснити в межах покладених на неї обов’язків дії спрямовані на передачу їй земельної ділянки, розміром 1 000 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1, у приватну власність в порядку приватизації.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано рішення Старобезрадичівської сільської ради від 20 жовтня 2005 року про вилучення у ОСОБА_6 земельної ділянки розміром 0,10 га по АДРЕСА_1 та припинення рішення виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради від 20 червня 1991 року "Про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності"; визнано незаконним та скасовано рішення Старобезрадичівської сільської ради від 16 лютого 1995 року про передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального жилого будинку; зобов’язано Старобезрадичівську сільсу раду вчинити передбачені законом дії щодо розгляду заяви ОСОБА_6 про передачу у приватну власність в порядку приватизації земельної ділянки розміром 0,10 га по АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив того, що рішення сільської ради про передачу у приватну власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки прийнято без попереднього вилучення цієї земельної ділянки у позивачки.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

На порушення наведених законів суди не встановили, які правовідносини сторін випливають із установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що 20 червня 1991 року згідно протоколу № 6 виконавчим комітетом Старобезрадичівської сільської ради сторонам були виділені земельні ділянки під будівництво жилих будинків площею 0,10 га по АДРЕСА_1, ОСОБА_6 земельну ділянку № 20, а ОСОБА_7 - № 19.

16 лютого 1995 року рішенням Староберзрадичівської сільської ради ОСОБА_7 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га по вулиці Підгірна, 20 у селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області.

20 жовтня 2005 року згідно 25 сесії 4 скликання Старобезрадичівської сільської ради було скасовано рішення виконавчого комітету цієї ради від 20 червня 1991 року про надання ОСОБА_6 в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на підставі того, що остання на протязі 14 років не користувалася земельної ділянкою за цільовим призначенням, не розпочала будівництво та систематично не сплачувала земельний податок.

Статтею 27 ЗК України (1990 року), чинного на час надання сторонам по справі земельних ділянок, передбачені підстави припинення права користування землею.

Відповідно до п.п. ґ, д ст. 141 ЗК України (2001 року) підставами для припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематичне несплата земельного податку.

Статтею 143 ЗК України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.

Порядок вилучення земельних ділянок встановлений ст.149 ЗК України.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 зазначав, що 20 червня 1991 року згідно протоколу № 6 виконавчим комітетом Старобезрадичівської сільської ради йому було виділено земельну ділянку під будівництво жилого будинку площею 0,10 га по АДРЕСА_2 У 1995 році йому запропоновано зайняти вільну земельну ділянку під № 20, у технічному паспорті сільською радою виправлено номер земельної ділянки з 19 на 20, що завірено печаткою.

Таким чином він на протязі 16 років правомірно використовував спірну земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_7 у касаційній скарзі зазначив, що земельна ділянка у ОСОБА_6 була вилучена у встановленому законом порядку ще у квітні 1995 року.

При вирішенні спору суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули; доводів відповідача належним чином не перевірили, не визначилися з тим яка саме земельна ділянка була йому надана й в якому порядку; не встановили та не зазначили у рішенні чи була вилучена спірна земельна ділянка у позивачки, якщо так то коли саме і за яких підстав, та чи дотриманий порядок припинення права користування земельною ділянкою; не визначилися з тим яку норму слід застосовувати до цих правовідносин.

Зазначені порушення закону, допущені судом першої інстанції, не були усунуті судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.