ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Мазурка В.А.,
Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства "Венолар" (далі – КП "Венолар") про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 7 липня 2008 року працювала на посаді касира у КП "Венолар" та 11 серпня 2008 року була звільнена за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) за угодою сторін. На час звільнення з нею не був проведений розрахунок по заробітній платі. Оскільки на час звернення з позовом до суду розрахунок по заробітній платі не проведено, просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 серпня 2008 року до часу розгляду справи в суді.
Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 серпня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Венолар" заборгованість по заробітній платі в розмірі 310 грн. 74 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2008 року до 5 серпня 2008 року в розмірі 12 672 грн. 30 коп.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні відмовлено.
У березні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний виходив із того, що ОСОБА_6 без поважних причин пропустила строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, з клопотанням про поновлення пропущеного строку не зверталася.
З висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом установлено, що ОСОБА_6 з 7 липня 2008 року працювала на посаді касира у КП "Венолар" та 11 серпня 2008 року була звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. На час звільнення підприємство не провело з нею повного розрахунку, заборгованість із заробітної плати склала 310 грн. 74 коп.
У п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) роз’яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України вказані положення закону залишив поза увагою; доводів ОСОБА_6 у достатньому обсязі не перевірив; належним чином не визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що позивачкою заявлені вимоги щодо виплати належних їй при звільненні сум, які є розрахунком по заробітній платі, і необґрунтовано застосував до зазначених вимог строк, установлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
У той же час не можна повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність факту невиплати з вини відповідача при звільненні позивачки заборгованості із заробітної плати в розмірі 310 грн. 74 коп.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України належним чином не перевірив доводів відповідача про те, що позивачці за її письмовою заявою сума заборгованості із заробітної плати в розмірі 310 грн. 74 коп. була перерахована в рахунок погашення її заборгованості за комунальні послуги перед КП "Венолар", про що свідчить наявна в матеріалах копія такої заяви (а. с. 99 на звороті)
За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обгрунтованими, допущені судами порушення вимог матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 серпня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Патрюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай