Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського, третя особа – ректор Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського Рожок Володимир Іванович, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у Національній музичній академії ім. П.І. Чайковського на посаді заступника начальника відділу комп’ютерних та музично-технічних засобів навчання. Наказом відповідача від 16 квітня 2007 року його було звільнено з посади за п. 6 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ). 15 червня 2009 року він звернувся до ректора Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського Рожка В.І. з письмовим запитом щодо підстав невиплати йому при звільненні вихідної допомоги, і лише 29 липня 2009 року йому були виплачені ці кошти.

У зв’язку із цим позивач просив стягнути з відповідача 31 605 грн. 64 коп. компенсації в розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16 квітня 2007 року до дня фактичного розрахунку – 29 липня 2009 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок – виплатити всі суми, що належать йому; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Абзацом 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) визначено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Наведені вище норми суди залишили поза увагою.

Установивши, що при звільненні позивача не було виплачено вихідної допомоги і її виплата була проведена тільки 29 липня 2009 року, а позов подано до суду 11 серпня 2009 року, суди в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на такий факт уваги не звернули й безпідставно відмовили в задоволенні позову з підстав пропущення строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.