6-30549св10 Про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 13.10.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 квітня 2007 року його звільнено з відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі – ВАТ "КЗК") та виплачено 4 684 грн. 82 коп., що складає частину суми, яка підлягала виплаті при звільненні. У травні 20007 року йому виплачено 85 грн., а у вересні – 865 грн. 63 коп. та здійснено остаточний розрахунок. Посилаючись на те, що відповідач в порушення ст. 116 КЗпП України несвоєчасно сплатив усі суми при звільненні та не повідомив про розмір цієї суми, просив стягнути з ВАТ "КЗК" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 7 086 грн. 16 коп. за період з 17 квітня 2007 року до 12 вересня 2007 року – дня остаточного розрахунку.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2009 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2009 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з наказом від 16 квітня 2007 року № 65 ОСОБА_3 звільнений з роботи на підставі ст. 38 КзпП України – за власним бажанням (а.с. 3).

23 квітня 2007 року ОСОБА_3 виплачено 4 684 грн. 82 коп., 11 травня 2007 року – 85 грн., а 12 вересня 2007 року – 865 грн. 63 коп. (а.с. 4).

Згідно з довідкою ВАТ "КЗК" від 13 січня 2009 року середній заробіток ОСОБА_3 за грудень 2006 року за 168 годин складає 1 044 грн., за січень 2007 року за 88 годин – 577 грн. 92 коп., за 256 год. 1 758 грн. 63 коп., сума одноразової допомоги – 3 462 грн. 28 коп. У серпні 2007 року ОСОБА_3 нарахована доплата в сумі 957 грн. за нічні та вечірні години, премія та індексація (а.с. 56).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено строки виплати ОСОБА_3 сум, які підлягали виплаті при звільненні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд дійшов висновку про пропущення ОСОБА_3 строку звернення до суду із зазначеним позовом.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитися з таких підстав.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що до повноважень апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції належить право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами (ст. ст. 303, 304 ЦПК України).

Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом (ч. 1 ст. 304 ЦПК України).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; змінити рішення; постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

За змістом рішення апеляційного суду повинно відповідати вимогам ст. ст. 213, 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду вимогам ст. ст. 213, 316 ЦПК України не відповідає.

У порушення ст. ст. 214, 316 ЦПК України рішення апеляційного суду не містить викладення обставин, встановлених судом.

Так, дійшовши правильного висновку про те, що норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України (щодо відсутності обмеження будь-яким строком на звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати) не поширюється на вимоги про стягнення середньої заробітної плати на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України та встановивши, що строк для звернення із позовом до суду ОСОБА_3 порушив без поважних причин, апеляційний суд, разом з тим, не зазначив початок перебігу цього строку та його закінчення, а також норму закону, яка підлягає застосуванню до правовідносин сторін.

При цьому суд залишив поза правовою оцінкою доводи ОСОБА_3 та надані ним докази про його попереднє – 4 жовтня 2007 року – звернення за вирішенням цього спору до комісії по трудовим спорам, не з’ясував дату розгляду комісією його заяви та дату вручення йому копії рішення комісії, хоча з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Так, відповідно до ст. ст. 225, 226, 227 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком, а комісія зобов’язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви.

Згідно зі ст. 228 КЗпП України у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) (з наступними змінами та доповненнями) "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з'ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст. 225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений.

Крім того, згідно із роз’ясненнями, викладеними у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13"Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) пропуск зазначених строків не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом. Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. Десятиденний строк на оскарження рішення КТС обчислюється з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення. Закінчення строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати.