6-29347св10 Про поділ майна подружжя - 13.10.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнання угод недійсними та переведення прав покупця, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2004 року вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах, а з 2006 року – в зареєстрованому шлюбі. У 2007 році вони припинили шлюбні відносини. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року задоволено позов ОСОБА_4 до неї про розірвання шлюбу. Вказувала, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах та у шлюбі на ім’я відповідача було придбано таке майно: земельна ділянка площею 0, 24 га для обслуговування та будівництва жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1; незакінчений будівництвом будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці, який було ними добудовано до 82 % готовності; ? частина АДРЕСА_2; автомобіль марки "Нисан Х-трейл", 2007 року випуску та автомобіль ГАЗ 3302, 2005 року випуску.

Після припинення ними фактичних шлюбних відносин у травні 2008 року, відповідач без її згоди за біржовою угодою продав автомобілі ГАЗ 3302 та "Нисан Х-трейл".

Крім того, 15 вересня 2009 року відповідач без її згоди уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу АДРЕСА_2.

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки та незавершеного будівництвом будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку від 25 вересня 2009 року, укладеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки та незакінченого будівництвом будинку; визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 від 15 вересня 2009 року в частині продажу ? частки цієї квартири, визнати за нею право власності на ? частину спірної квартири, визнати частково недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу цієї квартири в частині продажу ? часток квартири та перевести на неї права та обов’язки покупця на ? частки зазначеної квартири, стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію за продані ним автомобілі в сумі 81 949 грн. 28 коп.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що з 29 квітня 2006 року до 2 грудня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі .

4 липня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав незавершений будівництвом (67 % готовності) жилий будинок в с. Швачиха за 99 758 грн. (а.с. 119).

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав цей будинок (82 % готовності) ОСОБА_5 за 11 196 грн. (а.с. 121).

4 липня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 24 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 102).

25 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 121-122, 132-133).

8 листопада 2005 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбав ? частину АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Інша ? частина цієї квартири належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 липня 1995 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва (а.с. 116).

15 вересня 2009 року ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_5 за 9 тис. грн. (а.с. 115, 116).

20 червня 2007 року за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки "Нісан Х-трейл" 2007 року випуску номерний знак НОМЕР_1, який 8 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та з 21 травня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_9 (а.с. 47, 51).

Автомобіль ГАЗ 3302 з 30 червня 2005 року зареєстровано за ОСОБА_4 та 29 травня 2008 року знято з реєстраційного обліку та зареєстровано за ОСОБА_10 (а.с. 47, 55).

Вирішуючи спір сторін суди виходили з того, що незавершений будівництвом жилий будинок у с. Швачиха та земельна ділянка, на якій він розташований, ? частина квартири у м. Києві та два автомобілі марки "Нісан Х-трейл" та ГАЗ 3202, придбані ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року до грудня 2007 року.

При цьому суди виходили з того, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у період з 2004 року до реєстрації ними шлюбу встановлений рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2008 року, що набрало законної сили, і який не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Однак із зазначеним висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись з таких підстав.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об’єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом в рішенні у такій справі факти і правовідносини.

Як вбачається, предметом позову у справі, по якій 2 грудня 2008 року ухвалено рішення Голосіївським районним судом м. Києва є матеріально-правова вимога про розірвання шлюбу, зареєстрованого сторонами 29 квітня 2006 року, а відтак характер правовідносин сторін, які мали місце до його реєстрації, з урахуванням змісту норм ст. ст. 27, 36, 105, 110, 112, 114 СК України, ст. ст. 214, 215 ЦПК України, не входив до предмету дослідження і оцінки суду при ухваленні ним рішення за наслідком розгляду справи про розірвання шлюбу.

Виходячи зі змісту позовних вимог, відповідно до ст. 215 ЦПК України при ухваленні рішення про розірвання шлюбу підлягають встановленню судом обставини факти щодо часу і місця реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнає неможливість (можливість) збереження сім’ї та висновки щодо інших заявлених вимог (поділ майна, місце проживання дітей тощо).

З урахуванням наведеного не можна погодитись з висновком суду про те, що факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах до реєстрації ними шлюбу є преюдиційним фактом, який не підлягає доказуванню в процесі розгляду справи про поділ майна сторін, придбаного до укладення шлюбу і після його реєстрації. Оскільки зазначена обставина має суттєве значення для правильного застосування ст. 74 СК України і встановлення обсягу спільно нажитого майна, наявного на час припинення сторонами спільного ведення господарства, яка однак судами в процесі розгляду зазначеної справи не досліджувались, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.

При застосуванні ст. 74 СК України слід враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому в іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (спільне проживання, спільне ведення домашнього господарства та спільний бюджет, придбання майна для потреб сім’ї).

З урахуванням зазначеного при вирішенні спору про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна так і з’ясувати час та джерела його придбання.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України не належить до спільного майна, зокрема майно, набуте особою до шлюбу; набуте в шлюбі, але за кошти, що належать одному з подружжя та інше майно.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що до укладення шлюбу мав власні заощадження, за рахунок яких через три місяці після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 придбав незавершений будівництвом будинок у с. Швачиха, а для придбання земельної ділянки і завершення будівництва жилого будинку 10 квітня 2006 року взяв позику в розмірі 70 тис. грн., яку частково погасив власними коштами та на час вирішення спору має непогашену позику в розмірі 56 412 грн. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_4 надав довідку ТОВ "Фортуна" про одержання і погашення ним позики (а.с. 46 т. 2).

У порушення вимог ст. ст. 60, 212, 215 ЦПК України суд зазначені заперечення і надані докази не перевірив і оцінки їм не дав.

Оскільки від вирішення спору про поділ майна залежить і вирішення питання про дійсність договорів купівлі-продажу майна та про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу квартири від 15 вересня 2009 року судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судами обох інстанцій.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.