6-12348св09 Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - 13.10.2010 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі – ТОВ "Славутич") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та за позовом ТОВ "Славутич" до ОСОБА_3, третя особа – Дніпровська регіональна філія державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним за касаційною скаргою ТОВ "Славутич" на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він не підписував договір оренди належної йому земельної ділянки від 2 листопада 2007 року, сторонами якого зазначені він та ТОВ "Славутич.

Крім того ОСОБА_3 зазначив, що вказаний договір оренди не відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки в ньому відсутні відомості щодо особи, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини, що є підставою для визнання договору недійсним.

ОСОБА_3 просив задовольнити його позовні вимоги.

ТОВ "Славутич" звернулося із позовом до ОСОБА_3 про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року, посилаючись на те, що в грудні 2002 року воно уклало з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки строком на п’ять років. Скориставшись переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, ТОВ "Славутич" уклало 2 листопада 2007 року з ОСОБА_3 договір оренди землі на десять років до 1 листопада 2017 року.

Зазначало, що під час укладення та підписання вказаного договору була досягнута домовленість сторін щодо істотних його умов, а 22 квітня 2008 року цей договір було зареєстровано в державному реєстрі за № 040813401236.

Посилаючись на те, що дії, пов’язані з укладенням, оформленням, реєстрацією та виконанням спірного договору оренди земельної ділянки, здійснені ним відповідно до законодавства України й звернення ОСОБА_3 з позовом до суду про визнання вказаного договору недійсним порушує його права та інтереси, оскільки земельна ділянка останнім передана йому у листопаді 2007 року й до цього часу знаходиться в його користуванні, засіяна сільськогосподарськими та продовольчими рослинами, від орендодавця будь-яких звернень щодо зміни чи перегляду оспорюваного договору не надходило, просило суд визнати спірний договір оренди земельної ділянки укладеним.

Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2008 року вказані позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Славутич" 2 листопада 2007 року, недійсним.

У задоволенні позовних вимог ТОВ "Славутич" відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Славутич" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ТОВ "Славутич" підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди і відмовляючи в задоволенні позову ТОВ "Славутич", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності в цьому договорі однієї з істотних умов договору, а саме, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження об’єкта оренди та підписання договору особою, яка не мала відповідних на це повноважень.

Однак з висновком судів не можна погодитись з таких підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Судом установлено, що 2 листопада 2007 року сторони уклали новий договір оренди зі строком дії до 1 листопада 2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним із моменту його державної реєстрації.

22 квітня 2008 року договір оренди спірної земельної ділянки, що укладений 2 листопада 2007 року між її власником, ОСОБА_4, та ТОВ "Славутич", у Томаківському відділі ДРФ ЦДЗК пройшов державну реєстрацію.

Дійшовши висновку про те, що відсутність у договорі оренди від 2 листопада 2007 року вказівки щодо сторони, яка несе ризик випадкової загибелі речі як однієї з істотних умов договору, є підставою для визнання цього договору недійсним, суд першої інстанції не врахував положення ст. 11 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За таких обставин висновок суду про недійсність договору з цих підстав не можна визнати обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні вимоги ТОВ "Славутич" про визнання договору укладеним, суд не врахував, що законом не передбачено такого способу захисту порушеного права, а до висновку про те, що новий договір не був укладений суд дійшов без належної оцінки договору оренди, копія якого є в справі (а. с. 5-8).

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України під час ухвалення рішення належним чином не перевірив доводів сторін щодо обставин укладення ними договору оренди від 2 листопада 2007 року, зокрема доводів ОСОБА_3 про те, що договір оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року ним не підписувався; не дав оцінки доводам товариства про те, що після закінчення строку дії цього договору саме з ОСОБА_3 було укладено договір оренди на новий строк, і з ним же були погоджені всі умови договору, про що свідчить підпис ОСОБА_3 на договорі від 2 листопада 2007 року, та що після спливу строку дії договору від грудня 2002 року земельна ділянка не поверталася орендодавцю й не була витребувана останнім, а залишалася в користуванні ТОВ "Славутич" і що будь-які письмові заперечення з приводу користування ТОВ "Славутич" цією земельною ділянкою від ОСОБА_3 не надходили .

Висновок суду про те, що ОСОБА_3 у серпні 2007 року надсилалося ТОВ "Славутич" попередження про наступне розірвання договору оренди, який було укладено у грудні 2002 року у зв’язку із закінченням його дії доказами не стверджуються, оскільки письмове попередження ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутнє.

Висновки суду щодо недійсності договору оренди з тих підстав, що договір підписаний заступником директора ТОВ "Славутич" ОСОБА_5, є необґрунтованими та такими, що вчинені в порушення ст. 11 ЦПК України, оскільки із цих підстав ОСОБА_3 позовних вимог не заявляв.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив без змін його рішення.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.