Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Сведбанк" на рішення Жовтоводського міського суду від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року,

У вересні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (нині – публічне акціонерне товариство "Сведбанк") звернулося до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що 21 серпня 2006 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", який в подальшому було перетворено у відкрите акціонерне товариство "Сведбанк", та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_7 кредит у розмірі 7 530 доларів США на строк до 20 серпня 2016 року під 14 % річних. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_7 своїх зобов’язань за цим договором в той же день ОСОБА_7 та банком укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_7 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Після того, як з січня 2008 року виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором припинилося, банк довідався, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, а спадщину, яка відкрилася внаслідок його смерті, прийняла його дружина ОСОБА_6 За таких обставин, позивач просив стягнути з ОСОБА_6 57 303 грн. 17 коп. боргу за кредитним договором та звернути стягнення на квартиру, яка перебуває під іпотекою.

Рішенням Жовтоводського міського суду від 20 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Сведбанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові про стягнення з відповідачки ОСОБА_6 боргу за кредитним договором суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник за укладеним з банком кредитним договору помер, а банк у встановлений законом строк не пред’явив вимоги до відповідачки як спадкоємця позичальника, що прийняла спадщину, а тому він позбавлений права такої вимоги.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до ст . 1281 ЦК України (435-15) спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Судом установлено, що 21 серпня 2006 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за яким банком надано ОСОБА_7 кредит у розмірі 7 530 доларів США на строк до 20 серпня 2016 року під 14 % річних. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Згідно з розрахунками боргу за кредитним договором (а.с. 118) після смерті ОСОБА_7 обов’язок позичальника щодо повернення кредиту відповідно до доданого до кредитного договору графіку в період з липня по жовтень 2007 року та з грудня 2007 року по червень 2008 року виконувала дружина позичальника – відповідачка ОСОБА_6, що свідчить про те, що банк міг дізнатися про відкриття спадщини.

Таким чином, в цій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін.

З наведених вище підстав виходив суд, відмовляючи в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак з цим висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" в силу іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, правила ст. 1281 ЦК України не застосовуються до зобов’язань, забезпечених іпотекою.

Звертаючись до суду з позовом позивач вказував, що виконання ОСОБА_7 своїх зобов’язань за кредитним договором забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1. Це ж стверджується і витягом з державного реєстру іпотек (а.с. 225).

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув, прав та обов’язків іпотекодавця за зазначеним іпотечним договором не з’ясував (іпотечний договір в матеріалах справи взагалі відсутній).

Разом з тим з’ясування цих обставини має визначальне значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є помилковим.

Таким чином, в цій частині судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ч. 2 ст. 338, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сведбанк" задовольнити частково.

Рішення Жовтоводського міського суду від 20 березня 2009 року в частині вирішення позовної вимоги публічного акціонерного товариства "Сведбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року щодо залишення зазначеної частини рішення суду першої інстанції без змін скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Жовтоводського міського суду від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.