Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (нині – публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та ОСОБА_7 про визнання договору недійсним. Позивачка зазначала, що 16 вересня 2008 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології будівництва" (далі – ТОВ "Сучасні технології будівництва") уклали кредитний договір. В той же день банком з ТОВ "Сучасні технології будівництва" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_7 поручився перед банком за виконання ТОВ "Сучасні технології будівництва" своїх зобов’язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що з 2007 року вона проживає з ОСОБА_7 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а договір поруки на порушення ст. 65 СК України укладено ним без її згоди, позивачка просила визнати цей договір недійсним.

рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2010 року, позов задоволено.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" у своїй касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника публічного акціонерного товариства Колянчука А.І. на підтримання касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що за взятим на себе за договором поруки зобов’язанням стягнення може бути звернене на майно, яке належить ОСОБА_7 та позивачці на праві спільної сумісної власності, а тому для укладення такого договору була необхідна згода позивачки.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 553 ЦПК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язань боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ст. 554 ЦК України).

Судом установлено, що 16 вересня 2008 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ТОВ "Сучасні технології будівництва" уклали кредитний договір. В той же день банком з ТОВ "Сучасні технології будівництва" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_7 зобов’язався перед банком у повному обсязі солідарно з ТОВ "Сучасні технології будівництва" відповідати перед банком за виконання ТОВ "Сучасні технології будівництва" зобов’язання щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісії, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу).

Згідно зі ст. 73 СК України за зобов’язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, стягнення може бути накладено лише в тому разі, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержано за договором, використовується на її потреби.

Однак, факту укладення ОСОБА_7 договору поруки в інтересах сім’ї судом не встановлено. Згідно із змістом договору (а.с. 10-11) його укладено ОСОБА_7 в інтересах банку та ТОВ "Сучасні технології будівництва".

Отже, за укладеним ОСОБА_7 договором поруки стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на виділену йому в натурі частку у майні, яка належить йому та позивачці на праві спільної власності. На інше належне їм з позивачкою майно стягнення за договором поруки не може бути накладено.

Суд на зазначене вище положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що за укладеним ОСОБА_7 договором поруки стягнення може бути накладено на майно, яке належить йому з позивачкою на праві спільної сумісної власності, а тому для укладення цього договору на підставі ч. 2 ст. 65 СК України необхідна була згода позивачки, а відсутність такої згоди є підставою для визнання договору поруки недійсним.

Таким чином судом ухвалено помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2010 року скасувати.

У позові ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 про визнання договору недійсним відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.