Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа – приватний нотаріус Шуть Олена Геннадіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу кімнати, витребування кімнати з чужого незаконного володіння, визнання права власності на кімнату в порядку спадкування за заповітом та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання добросовісними набувачами кімнати за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2009 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2002 року ОСОБА_8 склав заповіт щодо належної йому кімнати АДРЕСА_1 в якому спадкоємцем визначив тільки її.

Після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона прийняла спадщину, проте при її оформленні їй стало відомо, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 травня 2007 року право власності на цю кімнату було визнано за ОСОБА_4, який 22 вересня 2007 року продав її ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Після скасування цього рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами при новому розгляді справи рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну кімнату було відмовлено.

Тому ОСОБА_3 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної кімнати, повернути їй зазначену кімнату з чужого незаконного володіння ОСОБА_5, ОСОБА_6, виселити їх сім’ю із цієї кімнати, визнати за нею право власності на цю кімнату в порядку спадкування за заповітом.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з зустрічним позовом, в якому зазначили, що вони є добросовісними набувачами купленої кімнати, оскільки не знали й не могли знати про претензії на неї зі сторони ОСОБА_3 Продавець цієї квартири ОСОБА_4 не мав перешкод для продажу цієї кімнати, бо був її власником на підставі чинного рішення суду і кімната від нього поза його волею не вибувала. Тому підстави для витребування від них цієї кімнати відсутні.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 березня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 добросовісними набувачами кімнати АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2009 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 березня 2009 року скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на кімнату АДРЕСА_1 в порядку спадкування; визнано недійсним договір купівлі-продажу цієї кімнати від 22 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 Витребувано вказану кімнату з незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яких виселено з цієї кімнати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального права, залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Згідно із п. 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку з цим касаційна скарга ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) із змінами і доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи в межах її доводів, дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, виходив із того, що продавець ОСОБА_4 не був належним власником спірної кімнати, так як рішення суду про визнання за ним права власності на цю кімнату було незаконним, тому договір купівлі-продажу кімнати є недійсним. Оскільки ОСОБА_3 довела, що набула права власності на спірну кімнату, так як прийняла спадщину за заповітом, вона є власником кімнати, має право вимагати усунення перешкод в її користуванні, витребувати цю кімнату та виселити її незаконних мешканців відповідно до ст. 388 ЦК України.

Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спірну кімнату в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, апеляційний суд не звернув уваги на положення ч. 2 ст. 1299 ЦК України, відповідно до яких право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали спірну кімнату в ОСОБА_4, який не мав права її відчужувати.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, але не встановив і в рішенні не зазначив, коли вона подала заяву про прийняття спадщини; не дав ніякої оцінки відповіді завідуючої Четвертої Харківської нотаріальної контори від 30 червня 2009 року ( а. с. 114 ), у якій відсутні відомості про день подачі заяви ОСОБА_3 до нотаріальної контори, а копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 7 вересня 2007 року, на яке зроблено посилання в зазначеній відповіді, у матеріалах справи відсутнє.

Апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо встановлення фактичних обставин у справі, від яких залежить правильне вирішення справи, і за таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.