Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року

у справі № 826/1397/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування рішення,

Публічне акціонерне товариств "Укрнафта" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 13 січня 2016 року № 1014/0166/2810 про застосування фінансових санкцій на суму 10 000, 00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року на підставі пункту 2 частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інспекції на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, Інспекція подала апеляційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання вмотивованого клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження та сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали суду від 13 жовтня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху на адресу суду від Інспекції 17 листопада 2016 року надійшла квитанція про сплату судового збору у розмірі 1 515, 80 грн. та 30 листопада 2016 року надійшло клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2015 року.

В обґрунтування поважності підстав пропуску строку апеляційного оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2015 року Інспекція посилалась на відсутність грошових коштів для сплати судового збору.

При цьому, документального підтвердження про намір та вчинення якихось дій щодо отримання коштів, необхідних для своєчасної сплати судового збору, суду надано не було.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану в касаційному порядку ухвалу від 05 грудня 2016 року, виходив із того, що наведені відповідачем підстави пропуску процесуального строку не є поважними, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору. Крім того, суд встановив та зазначив, що оскаржувана постанова прийнята судом 31 травня 2016 року, а кошторис на 2016 рік було затверджено ще 16 лютого 2016 року, тоді як судовий збір сплачено лише 18 жовтня 2016 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи на наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

За змістом частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. При цьому, обов'язок підтвердження поважності підстав пропуску строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів покладений саме на особу, яка звернулася з клопотанням про поновлення процесуально строку.

Разом з тим, названі відповідачем підстави не були поважними, адже відповідачем не надано доказів, які б підтвердили відсутність належного фінансування Інспекції та засвідчили неможливість сплати судового збору.

Частина друга статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на осіб, які беруть участь у справі, обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Як підтверджується матеріалами справи, Інспекція після отримання ухвали суду мала можливість подати апеляційну скаргу разом із клопотанням про відстрочення/розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, проте вказаним правом не скористалася.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року (484-19) , Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Оскільки причини пропуску строку оскарження рішення суду першої інстанції не є поважними, суд апеляційної інстанції з дотримання положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.