Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року,

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, який доповнив під час розгляду справи у суді, посилаючись на те, що 2 червня 2006 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Айова" укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,8726 га строком на 10 років з орендною платою у розмірі 1,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що на день укладення договору складало 543 грн. 98 коп. Відповідач порушує умови договору тим, що не погоджується підвищити розмір орендної плати, не переглядає розмір орендної плати, земельні ділянки використовує з грубим порушенням сівозмін, що призводить до погіршення родючого шару ґрунту, окрім того, земельна ділянка не передавалась відповідачу за актом прийому-передачі, а також орендну плату відповідач проводить замість грошей продукцією. ОСОБА_6 просив розірвати договір оренди земельної ділянки з метою майбутнього укладення договору оренди земельної ділянки з іншою особою на більш вигідних умовах.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 2 червня 2006 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю "Айова".

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Айова" просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 2,8726 га, що розташована на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області (а.с. 36). 2 червня 2006 року ОСОБА_6 та товариство з обмеженою відповідальністю "Айова" уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років з орендною платою у розмірі 1,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що на день укладення договору складало 543 грн. 98 коп. (а.с. 6).

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що орендарем порушуються умови договору стосовно розміру орендної плати та відповідачем земельна ділянка не обробляється, що призвело до її забур’янення і є підставою для розірвання зазначеного договору. В обґрунтування такого висновку суди посилалися на Указ Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) , згідно з яким розмір орендної плати повинен становити не менше 3% від вартості земельної ділянки.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Так, п. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725/2008 (725/2008) ) "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Ухвалюючи рішення, суди не врахували, що виходячи з аналізу ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та п. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725/2008 (725/2008) ) останній має рекомендаційний характер і може бути підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення, або для його розірвання згідно з нормою ст. 652 ЦК України (у зв’язку з істотною зміною обставин), чи відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України.

Що стосується висновків судів про те, що підставою для розірвання договору є порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Айова" пп. 15-17 договору щодо використання земельної ділянки не за призначенням, що призвело до її забур’янення, то судами не встановлено, які саме земельні ділянки не оброблялися, чи належать ці земельні ділянки позивачам, чи є ці порушення істотними, наслідком яких є розірвання договору оренди.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 1 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.