Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 у справі № 820/10736/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, -

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування рішень Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 18.09.2015 № 00002100010 та № 00002100011.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016, відмовив в задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 09.02.2016 прийняв її до свого провадження.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ суддею-доповідачем у даному касаційному провадженні визначено суддю Шипуліну Т.М.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Шипуліної Т.М. від 25.05.2017 вказану касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийнято до свого провадження.

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", пункту 11.30 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.11.2011 № 1588 (za562-11) .

Перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.02.1999, основний вид діяльності за КВЕД - 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Старший оперуповноважений ОУ Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області за результатами проведених заходів по виявленню фактів незаконної реалізації підакцизних товарів в рамках операції "Акциз-2015" склав протокол від 23.06.2015 № 101/20-23-07-23 серії АА № 820916 про адміністративне правопорушення, а також протокол огляду та опису майна від 23.06.2015, в якому зафіксовано перелік алкогольних напоїв, які знаходилися в магазині.

Згідно з протоколом від 23.06.2015 № 101/20-23-07-23 серії АА № 820916 в магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, позивачкою вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: здійснення реалізації алкогольних напоїв без наявності дозвільних документів: державної реєстрації як фізичної особи-підприємця та ліцензії на право реалізації алкогольних напоїв.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 22.09.2015 у справі № 635/4249/15-п справу відносно ОСОБА_1 закрито та звільнено позивачку від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю правопорушення і застосовано до неї усне зауваження. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлено, що позивачка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без документів дозвільного характеру, свою провину у вчиненні вказаного правопорушення визнала.

Також на підставі протоколу від 23.06.2015 № 101/20-23-07-23 про вчинене адміністративне правопорушення та протоколу огляду та опису майна від 23.06.2015 відповідачем прийнято:

рішення від 18.09.2015 № 00002100011 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі абзацу 5 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (роздрібна торгівля алкогольними напоями без наявності ліцензій) фінансових (штрафних) санкцій в сумі 17000 грн.;

рішення від 18.09.2015 № 00002100010 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі абзацу 11 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру) фінансових (штрафних) санкцій в сумі 17000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала на те, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.02.1999, основний вид діяльності за КВЕД - 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків та на ринках, однак протягом трьох років податкову звітність до податкового органу не подавала, господарською діяльністю не займалася. Магазин, в якому співробітниками податкової міліції зафіксовано факт реалізації нею однієї пляшки слабоалкогольного напою, є місцем здійснення господарської діяльності іншого суб'єкта господарювання. Факт зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання, встановлено лише на підставі протоколу огляду та опису майна. Зазначені у вказаному протоколі алкогольні напої не є власністю позивачки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка є суб'єктом підприємницької діяльності, не вчинила жодних дій, спрямованих на реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця, та визнала свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Чинною постановою в адміністративній справі встановлено обставини щодо здійснення позивачкою роздрібної торгівлі без наявності дозвільних документів. Такі обставини відповідно до положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини дванадцятої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі її виробниками, за наявності у них ліцензій.

Відповідно до частини тридцять третьої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" зберігання алкогольних напоїв здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Згідно з частиною тридцять шостою статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями тільки за наявності відповідної ліцензії та зобов'язані забезпечити зберігання алкогольних напоїв в місцях, внесених до Єдиного реєстру.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" встановлено, що за порушення норм цього закону посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Так, статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначена відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, яка застосовується до суб'єкта адміністративного правопорушення - фізичної особи, яка вчинила правопорушення не у статусі суб'єкта підприємницької діяльності.

Абзацом 5 частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" та абзацом 11 частини другої статті 17 цього закону визначена відповідальність за роздрібну торгівлю алкогольними напоями та зберігання алкогольних напоїв у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, яка застосовується до суб'єктів господарювання.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у протоколі старшого оперуповноваженого ОУ Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 23.06.2015 № 101/20-23-07-23 серії АА № 820916 про адміністративне правопорушення та під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 635/4929/15-п Харківський районний суд Харківської області встановив, що громадянка ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання та без документів дозвільного характеру, свою провину у вчиненні вказаного правопорушення визнала.

Таким чином, у справі про адміністративне правопорушення встановлено діяння фізичної особи ОСОБА_1, яке полягало у провадженні господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання. Натомість за оспорюваними в адміністративній справі рішеннями відповідача про застосування штрафних фінансових санкцій, передбачених Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (481/95-ВР) , до позивачки застосовано фінансові санкції як до суб'єкта господарювання.

При цьому такі рішення про застосування фінансових санкцій до суб'єкта господарювання прийняті відповідачем на підставі протоколу старшого оперуповноваженого ОУ Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 23.06.2015 № 101/20-23-07-23 серії АА № 820916 про адміністративне правопорушення, яким зафіксовано правопорушення фізичної особи - не суб'єкта господарювання.

Виходячи з норми частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України постанова у справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено постанову, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Постанова Харківського районного суду Харківської області від 22.09.2015 у справі № 635/4249/15-п про адміністративне правопорушення фізичної особи ОСОБА_1 не містить обставин щодо вчинення ОСОБА_1 діянь як суб'єктом підприємницької діяльності, а навпаки, містить обставини про вчинення цією особою діянь як фізичною особою без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що при вирішенні адміністративного позову, предметом якого є визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень про застосування до позивачки як до суб'єкта господарювання фінансових санкцій за порушення вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (481/95-ВР) , суди попередніх інстанцій помилково застосували норму частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, врахувавши як обов'язкову постанову Харківського районного суду Харківської області від 22.09.2015 у справі № 635/4249/15-п про адміністративне правопорушення фізичної особи ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивачка наголошувала на тому, що вона здійснила реалізацію товару не як суб'єкт господарювання, в магазині здійснює господарську діяльність інший суб'єкт господарювання, у підтвердження чого додала до позову копії документів: паспорт прив'язки малої архітектурної форми, рішення Роганської селищної ради Харківського району Харківської області XXVІ сесії V скликання від 29.12.2009 № 1308, дозвіл Відділу з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного управління ГУ МНС України в Харківській області від 04.09.2009 № 319 (а.с. 14-21). Також позивачка вказувала, що здійснювала продаж алкогольних напоїв, які не є її власністю, лише в якості реалізатора/продавця.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою зазначені вище обставини та не надали їм оцінки, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи зважаючи на те, що фінансові санкції, визначені у статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", які застосовані до позивачки, можуть бути застосовані тільки за вчинення суб'єктом господарювання порушень вимог цього закону.

Суд касаційної інстанції також вважає, що суди попередніх судових інстанцій не надали належної правової оцінки фактам порушення вимог статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", за які до позивачки застосовані штрафні санкції, за зберігання алкогольних напоїв в місцях зберігання не внесених до Єдиного реєстру.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону місцем зберігання алкогольних напоїв визначено місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами державної податкової служби України і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджений наказом ДПА України від 28.05.2002 № 251 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру" (z0670-02) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.08.2002 за № 670/6958 (z0670-02) .

Відповідно до пункту 2.1. вказаного Порядку до Єдиного реєстру вносяться місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Вимоги до місця зберігання алкогольних напоїв визначені у пункті 16 постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями" (854-96-п) , в якому зазначено, що алкогольні напої зберігаються у спеціальних приміщеннях, відомості про місцезнаходження яких заносяться до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Приміщення для зберігання алкогольних напоїв повинні добре вентилюватися, не мати стороннього запаху, бути непроникними для прямих променів світла, обладнані охоронною сигналізацією.

Згідно з частиною сороковою статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

У статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" місцем торгівлі визначено місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Враховуючи наведене, для висновку про вчинення суб'єктом господарювання такого порушення як зберігання алкогольних напоїв в місці, не внесеному до Єдиного реєстру, судам слід встановити, в якому саме місці виявлено алкогольні напої, щодо яких контролюючим органом зроблено висновок про їх зберігання, чи це було місце безпосередньої реалізації таких напоїв чи приміщення, яке підпадає під ознаки місця зберігання алкогольних напоїв, що потребує внесення до Єдиного реєстру, а також чи є позивачка суб'єктом відповідальності?

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому виходячи з вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконали, обставини справи встановили неповно, що потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

У разі встановлення при новому розгляді судами обставин щодо фактичного вчинення позивачкою порушень, за які до неї застосовані штрафні (фінансові) санкції за оспорюваними рішеннями відповідача, а також зважаючи на доводи позивачки, викладені у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах, щодо порушення відповідачем форми рішення про визначення грошового зобов'язання зі штрафних санкцій, суд касаційної інстанції звертає увагу судів на таке.

Згідно із пунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності до пункту 58.2 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, поняття грошового зобов'язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють контролюючі органи, в т.ч. і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Враховуючи наведене, у зв'язку з порушенням суб'єктом господарювання вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (481/95-ВР) , контроль за дотриманням якого було покладено на відповідача, останнє мало скласти та надіслати (вручити) позивачці податкове повідомлення-рішення за штрафними (фінансовими) санкціями за формою "С", визначеною згідно з додатком 10 до Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1440/18735 (z1440-10) (чинного на час виникнення спірних відносин).

Водночас складання контролюючим органом рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій не за вказаною формою податкового повідомлення-рішення не може бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови якщо суб'єкт господарювання вчинив порушення вимог неподаткового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 у справі № 820/10736/15 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.