Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року

у справі № 804/16492/15

за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі - ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 30.04.2015 року № 025-17.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішень судові інстанції виходили з того, що використання позивачем автомобіля віком до 5 років з об'ємом двигуна понад 3000 куб. см., який є об'єктом оподаткування транспортним податком, підтверджено в судовому процесі, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем відповідно до вимог законодавства.

При цьому суди зазначили, що оскільки транспортний податок є новим податком, тому повинен бути застосований саме з 01.01.2015 року.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, контролюючий орган просить відмовити в її задоволенні.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем 30.04.2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 025-17, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки вона є власником легкового автомобіля марки Тоуоtа, модель Ніghlander, із об'ємом двигуна 3456 куб. см., який відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об'єктом оподаткування транспортним податком.

При наданні оцінки правомірності прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слід враховувати таке.

Згідно з п. 8.3. ст. 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) , яким, зокрема, викладено в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України та введено новий транспортний податок.

Так, згідно з пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

При цьому п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Так, з огляду на приписи п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) Дніпропетровською міською радою 28.01.2015 року прийнято рішення № 7/60 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 "Про місцеві податки та збори на території міста", яким встановлено у 2015 році на території м. Дніпропетровська податок на майно, зокрема транспортний податок на рівні 25000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до пп. 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

За правилами п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.

Наведене узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", № 26449/95, п. 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, "Колишній король Греції та інші проти Греції" [GC], заяви № 25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на неправильному правозастосуванні. У той же час оскільки обставини даної справи встановлені судами повно і правильно, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, як це передбачено ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 30.04.2015 року № 025-17.

Присудити на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1607,76 грн. (тисяча шістсот сім гривень 76 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.