Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства страхової компанії "АХА Україна" (далі – ЗАТ СК "АХА Україна") про спонукання до виконання обов’язку в натурі, захист права споживача, відшкодування моральної шкоди, притягнення до відповідальності за порушення грошового зобов’язання, притягнення до відповідальності за порушення строку сплати страхового відшкодування за касаційною скаргою ЗАТ СК "АХА Україна" на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 5 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ЗАТ СК "АХА Україна" про спонукання до виконання обов’язку в натурі, захист права споживача, відшкодування моральної шкоди, притягнення до відповідальності за порушення грошового зобов’язання, притягнення до відповідальності за порушення строку сплати страхового відшкодування. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 травня 2007 року між сторонами був укладений договір страхування наземного транспортного засобу. 27 липня 2007 року, тобто під час дії вказаного договору, з ним стався страховий випадок, у зв’язку із чим ЗАТ СК "АХА Україна" повинна була здійснити виплату страхового відшкодування. Відповідач порушив умови договору страхування: не склав страховий акт; безпідставно та необґрунтовано відмовив у здійсненні страхового відшкодування. Пізніше, 9 грудня 2008 року, на рахунок ОСОБА_3 надійшло страхове відшкодування, однак з порушенням обумовлених договором строків, у зв’язку із чим позивач просив стягнути з відповідача суму пені. У процесі розгляду справи ОСОБА_3 доповнив свої вимоги та додатково просив відшкодувати завдану моральну шкоду, яку оцінив у 93 085 грн. 32 коп., а також просив зобов’язати відповідача сплатити різницю між сумою боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за ввесь час прострочення і сумою самого боргу, і зобов’язати відповідача сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 5 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ЗАТ СК "АХА Україна" на користь ОСОБА_3: 13 187 грн. 75 коп. - пеню за прострочення передбаченого договором страхування строку сплати страхового відшкодування; 44 374 грн. 25 коп. за прострочення надання страхової послуги; 9 711 грн. 90 коп. - різницю між сумою боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та сумою самого боргу; 1 080 грн. 91 коп. - три проценти річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов’язання; 27 грн. 96 коп. – витрат на ІТЗ; 4 659 грн. 50 коп. – витрати на правову допомогу, а всього 73 042 грн. 50 коп. У частині відшкодування моральної шкоди відмовлено. Стягнуто із ЗАТ СК "АХА Україна" у дохід держави 683 грн. 87 коп. державного мита.

У касаційній скарзі ЗАТ СК "АХА Україна" порушує питання про скасування рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 5 травня 2009 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2009 року про задоволення позовних вимог і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суди виходили з того, що відповідач порушив умови страхування щодо своєчасної сплати суми страхової виплати, тому позивачем обгрунтовано нараховані відсотки за прострочення виконання договору страхування.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) при настанні страхового випадку страхова організація зобов’язана здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування за заявою страхувальника у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки, розмір якої визначається умовами договору страхування.

Як убачається з матеріалів справи, виконання зобов’язань за страховим договором було забезпечено таким видом майнової відповідальності страховика, як пеня, і розмір останньої договором визначений.

Вирішуючи спір, суди першої й апеляційної інстанцій не дали належної оцінки запереченням відповідача проти позову про те, що у випадку розрахунку судом пені такий розрахунок повинен був здійснюватися до 26 листопада 2008 року і становив 413 днів, а не 425 днів. Крім того, суд необгрунтовано не врахував доводів відповідача про річний термін відповідно до ст. 258 ЦК України.

Крім того, суд необгрунтовано не врахував доводів відповідача щодо строку відповідальності при вирішенні спору про стягнення неустойки (штрафу, пені), як це передбачено ст. 258 ЦК України та п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) .

Відповідач надав апеляційному суду платіжні доручення стосовно дня отримання позивачем суми страхового відшкодування. Всупереч вимогам ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України цьому письмовому доказу суд оцінки не дав.

Судом фактично не встановлено дійсний розмір пені, з врахуванням вимог п. 12 Умов страхування, який передбачає, що страхувальник при порушенні передбаченого договором строку сплати страхового відшкодування сплачує страховику пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної вставки Національного Банку України, що діяла в період існування заборгованості.

У касаційній скарзі відповідач порушив питання про скасування рішень судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Не можна вважати обгрунтованими висновки суду про те, що підлягають стягненню вищевказані суми за прострочення надання страхової послуги та інші виплати, оскільки суд не з’ясував, чи не суперечать законові заявлені позивачем вимоги.

При новому розгляді справи, суду необхідно визначитися, чи застосовується до даного спору норма ч. 5 ст. 10 вказаного закону у зв’язку з тим, що умовами договору страхування передбачено розмір пені, яка сплачується страховиком, при порушенні строку сплати страхового відшкодування.

Ураховуючи наведене, судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 338, 344, 345 ЦПК України,

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства страхової компанії "АХА Україна" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 5 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 серпня 2009 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.