Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року

у справі № 816/4581/15

за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - Лубенська ОДПІ),

третя особа: Лубенська міська рада

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення Лубенської ОДПІ від 10.06.2015 року № 4038-15 та від 10.06.2015 року № 4040-15.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу Лубенська ОДПІ зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.05.2011 року між позивачем (орендар) та Лубенською міською радою (орендодавець) укладено договори оренди землі, які зареєстровані в Лубенській міській раді, про що в Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.05.2011 року № 1551 та від 16.05.2011 року № 1550.

Відповідно до умов вказаних договорів орендодавець на підставі рішення міської ради від 18.02.2011 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки несільськогосподарського призначення із категорії земель, зазначених у п. "ж" ст. 19 Земельного кодексу України за цільовим використанням - землі для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (03.07 Класифікації видів цільового призначення), які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, загальними площами 0,0022 га та 0,0050 га відповідно.

На зазначених земельних ділянках знаходяться об'єкти нерухомого майна - приміщення магазинів. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок (з Кф 1,059) становить 15264,48 грн. та 29510,00 грн. відповідно.

Договори оренди укладено строком на п'ять років. Орендна плата згідно з умовами правочинів вноситься орендарем з 18.02.2011 року в грошовій формі на рівні 12% нормативної грошової оцінки до земельного податку. Щомісячна орендна плата складає 152,64 грн. та 295,10 грн. відповідно.

Передача розглядуваних земельних ділянок від орендодавця до орендаря оформлена актами приймання-передачі земельних ділянок в натурі від 16.05.2011 року.

На підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України 10.06.2015 року Лубенською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 4038-15 та № 4040-15, згідно з якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 4422,96 грн. та 2287,77 грн. відповідно.

За наслідками адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень.

Проте, надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

За змістом ч. 4, ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Як свідчать долучені позивачем до матеріалів касаційного провадження документи, рішеннями Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.02.2016 року у справі № 539/4290/15-ц та від 14.04.2016 року у справі № 539/4443/15-ц визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 16.05.2011 року між позивачем та Лубенською міською радою, зареєстровані в Лубенській міській раді, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 16.05.2011 року № 1550 та від 16.05.2011 року № 1551.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому відсутня інформація щодо набрання вказаними судовими рішеннями законної сили.

Крім того, для визначення дійсного податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах слід врахувати, що зобов'язання зі справляння плати за землю виникає в особи в силу фактичного використання земельних ділянок, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Проте, обставини щодо фактичного використання ОСОБА_1 спірних земельних ділянок судами не перевірено.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.