Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Костенка А.В.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 4 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року,

У червні 2003 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила визнати дійсним договір купівлі-продажу квартир № 2 і № 4 у будинку АДРЕСА_1, укладений

10 грудня 2002 року між нею та відповідачем, і визнати за нею право власності на вказані вище квартири.

9 листопада 2004 року ОСОБА_11 померла, а до участі у справі в якості її правонаступника було залучено ОСОБА_12

У якості третіх осіб до участі у справі були залучені ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_12 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Зазначала, що ОСОБА_11 знаходилась із ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах. У 1999 році вони за 29 617 грн. придбали квартири № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу було оформлено на ОСОБА_4, оскільки на час укладення цього договору ОСОБА_11 знаходилась у відрядженні. Напередодні укладення договору купівлі-продажу, на підтвердження того, що вона також брала участь у придбанні нерухомого майна,

ОСОБА_4 видав ОСОБА_11 у присутності свідків боргову розписку на суму 12 тис. грн. Пізніше з метою погашення боргу ОСОБА_4 продав указані вище квартири ОСОБА_11 за 10 тис. грн., що 10 грудня

2002 року було оформлено домашньою угодою, яка у зв’язку з тривалими відрядженнями ОСОБА_4 так і не була посвідчена нотаріально.

Притягнутий до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6 звернувся до суду із самостійним позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати дійсним укладений 10 грудня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 договір купівлі-продажу квартир № 2 та № 4 у будинку

АДРЕСА_1.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від

4 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_12 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартир № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1, укладений 10 грудня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_11, дійсним. Визнано за

ОСОБА_11 право власності на вказані вище квартири. У задоволенні окремих вимог третьої особи у справі – ОСОБА_6 – відмовлено.

ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 4 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від

1 березня 1999 року, зареєстрованих у реєстрі за № 2-1259 і № 2-1255, ОСОБА_4 набув права власності на квартири № 2 та № 4 у будинку

АДРЕСА_1.

10 грудня 2002 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_11 укладено домашню угоду, згідно з якою ОСОБА_4 продав ОСОБА_11 спірні квартири за 10 тис. грн., кошти отримав у повному розмірі.

Крім того, ще 25 лютого 1999 року ОСОБА_4 написав розписку, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_11 для придбання вказаних вище квартир 10 тис. грн., які зобов’язувався повернути до 25 лютого

2000 року.

Оригінали домашньої угоди від 10 грудня 2002 року, укладеної між ОСОБА_13 і ОСОБА_11, та розписки від 25 лютого 1999 року, виданої ОСОБА_4, про те, що він отримав від ОСОБА_11

10 тис. грн. для придбання спірних квартир, оглядалися в судовому засіданні.

Постановою слідчого Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі – ОМУ ГУ МВС України в Одеській області) від 23 грудня 2003 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння чужим майном – спірними квартирами, які належали ОСОБА_13, шляхом обману. 25 грудня 2003 року ОСОБА_11 була притягнута в якості обвинуваченої, однак постановою старшого помічника прокурора м. Одеси від 21 березня 2005 року постанову слідчого ОМУ ГУ МВС України в Одеській області про притягнення ОСОБА_11 в якості обвинуваченої скасовано. Постановою слідчого ОМУ ГУ МВС України в Одеській області від 11 травня 2005 року провадження в указаній кримінальній справі закрито на підставі п. 2 ч. 6 Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05) (далі – КПК України (1001-05) ) за відсутністю в діях ОСОБА_11 складу злочину, тобто в діях останньої щодо придбання квартир № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 не встановлено ні обману продавця – ОСОБА_4, ні зловживання довірою.

Під час провадження в кримінальній справі була проведена почеркознавча експертиза, відповідно до висновків якої підписи від імені ОСОБА_4 в електрофотокопії розписки від 25 лютого 1999 року та в електрофотокопії договору купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року ймовірно виконані не ОСОБА_4, а іншою особою (особами). Однак дати відповідь на поставлене питання в категоричній формі неможливо.

Висновок щодо ймовірності здійснення підпису ОСОБА_4 іншою особою спростовується висновком повторної експертизи, яка була призначена ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від

20 листопада 2008 року, згідно з висновком якої від 8 грудня 2008 року

№ 1324 вирішити питання, чи виконані підписи на електрофотокопії розписки від 25 лютого 1999 року та на електрофотокопії договору купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року ОСОБА_13 чи іншою особою – неможливо.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_12, визнаючи дійсним договір купівлі-продажу та визнаючи за ОСОБА_11 право власності на спірні квартири, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилаючись на норми ст. 47 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – ЦК УРСР (1540-06) ) та вважаючи, що угода купівлі-продажу квартир № 2 і № 4 у будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 і ОСОБА_11 укладалася, оскільки остання мала вільний доступ до вказаних квартир, користувалася ними, проводила в них ремонтні роботи, сплачувала всі комунальні платежі, тобто несла всі витрати з утримання квартир у належному стані, замовляла й отримувала технічну документацію, укладала угоди щодо спірного майна, виходив із того, що ОСОБА_11 повністю виконала угоду: сплатила визначену в угоді вартість квартири в повному обсязі, користувалася квартирою, сплачувала комунальні платежі та інше, а ОСОБА_4 ухилявся від нотаріального посвідчення такої угоди купівлі-продажу.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Однак це правило не може бути застосоване, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди.

Вимоги про визнання на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР дійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного без нотаріального посвідчення, можуть бути задоволені судом лише в тому разі, коли сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, одна із сторін повністю або частково виконала цю угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції говорить про те, що ОСОБА_11 виконала взяті на себе за умовами договору купівлі-продажу зобов’язання, однак залишає поза увагою те, що між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з вимогами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради.

Отже, визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу квартир № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 суперечить вимогам законодавства, чинного на час укладення цього договору.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскільки фактичні обставини справи суди встановили правильно, але ухвалюючи рішення припустилися порушення норм матеріального та процесуального права, що й призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.

рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 4 червня

2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 грудня

2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності відмовити.

У іншій частині рішення Малиновського районного суду м. Одеси від

4 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від

23 грудня 2009 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.