6-26376св09 Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди - 18.08.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_4 до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, Міжгірського районного відділу Центру державного земельного кадастру в Закарпатській області, ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю в частині внесених змін за касаційною скаргою ОСОБА_3, до якої приєднались Міжгірська селищна рада Закарпатської області та Міжгірський районний відділ Центру державного земельного кадастру в Закарпатській області, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 вересня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 28 грудня 2000 року їй передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,0096 га, що розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Оскільки внаслідок самовільної добудови до будинку відповідач здійснив захоплення земельної ділянки площею 0,0010 га, що належить їй на праві власності, та встановив паркан, просила суд усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, зобов’язати відповідача демонтувати паркан та стягнути з нього 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що є суміжним з позивачкою землекористувачем земельної ділянки, яка прилягає до багатоквартирного будинку. У порушення вимог п. 3.9. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (далі - Інструкція) ОСОБА_3 передано в приватну власність частину земельної ділянки, яка відноситься до багатоквартирного будинку й використовувалась для проходу до вигрібної ями. Просив суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю в частині надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0096 га.

Позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 червня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні права власності шляхом демонтажу самовільно влаштованого ним паркану на захоплених 10 кв. м земельної ділянки. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 16 грн. У решті позову ОСОБА_3 і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 вересня 2009 року рішення місцевого суду змінено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на землю від 7 жовтня 1999 року в частині земельної ділянки площею 0,0096 га, що знаходиться по АДРЕСА_1. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 27 грн. 75 коп. У решті – рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, до якої приєднались Міжгірська селищна рада Закарпатської області та Міжгірський районний відділ Центру державного земельного кадастру в Закарпатській області, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального й процесуального права просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 7 жовтня 1999 року ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,0156 га для обслуговування господарських будівель, а рішенням Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 28 грудня 2000 року ОСОБА_3 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,0096 га для обслуговування житлового будинку (а.с. 18), у зв’язку з чим у державний акт внесені відповідні зміни.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що з боку ОСОБА_4 порушені її земельні права самозахопленням частини земельної ділянки без правових підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що земельну ділянку площею 0,0096 га для обслуговування житлового будинку ОСОБА_3 внесено до державного акта від 7 жовтня 1999 року всупереч вимогам Інструкції, оскільки необхідно було виготовити інший державний акт, що зазначено й у рішенні Міжгірської селищної ради Закарпатської області. Крім того, ОСОБА_3 не виготовлено проект відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення та не внесено зміни до державного акта в частині зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,0100 га.

Проте погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Апеляційний суд залишив поза увагою те, що оскільки захист прав громадян на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, то визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю без визнання недійсним рішення, на підставі якого видано цей державний акт, є порушенням норм закону. ОСОБА_4 таких вимог не заявлялось.

Крім того, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Однак судом не враховано, що ОСОБА_4 не є ані власником, ані належним користувачем спірної земельної ділянки, тому що він самовільно захопив землю та провів добудову до своєї квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до пп. 2.4., 4.4. Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків межі земельних ділянок прибудинкових територій встановлюються за проектами відведення цих ділянок відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки.

Проте в правовстановлюючих документах про право власності на квартиру ОСОБА_4 відсутнє його право на користування прибудинковою територією, який її розмір та чи є вона взагалі.

Як убачається з листа Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 24 січня 2007 року, ця рада земельну ділянку на добудову до будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 не надавала та не виділяла.

У зв’язку з наведеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимог ОСОБА_4 і, встановивши, що законні права власника земельної ділянки ОСОБА_3 ним порушені самозахопленням її частини земельної ділянки, зобов’язав його усунути таке порушення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєднались Міжгірська селищна рада Закарпатської області та Міжгірський районний відділ Центру державного земельного кадастру в Закарпатській області, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 вересня 2009 року скасувати та залишити в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 червня 2009 року.