6-10202св09 Про припинення права власності на будинок - 18.08.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ майна, виділ частки будинку в натурі та визначення спільних меж у користуванні земельною ділянкою,

У січні 2003 року ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права власності відповідачів на будинок АДРЕСА_1

Посилався на те, що йому на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, виданого 4 грудня 1997 року, належить ? частин вказаного будинку, а інша частина цього будинку - відповідачам на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 11 листопада 1999 року. Оскільки відповідачі мають інше житло, а ОСОБА_3 у будинку постійно мешкає та іншого житла не має, він неодноразово звертався до відповідачів із пропозицією сплатити їм грошову компенсацію за належну їм частину будинку, але вони від цього відмовляються. А тому позивач просив в судовому порядку вирішити питання про припинення права власності на їхню частину майна та стягнути з нього грошову компенсацію вартості належної їм частини будинку.

У квітні 2003 року ОСОБА_3. уточнив свої позовні вимоги й просив визнати за ним право власності на льох, позначений на схемі літерою "В", літню кухню "З", гараж "И", сарай "Е", сарай "Б", сарай "Г", сарай "Ж", курник "К", гараж "Д".

У березні 2003 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3. про поділ будинку та визначення меж користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що спірний будинок із надвірними господарськими спорудами належить їм на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину від 11 листопада 1999 року, але ОСОБА_3. не дає їм можливості ними користуватися. Уточнивши під час судового розгляду позовні вимоги, просили суд поділити спірний будинок із надвірними спорудами, виділивши їм у натурі частину майна, зазначеного у свідоцтві про право власності на спадкове майно, а саме: кімнату 1-7 площею 18, 8 кв.м, кухню 1-8 площею 4, 1 кв.м, коридор 1-9 площею 4,4 кв.м, веранду 1-10 площею 7, 1 кв.м, сарай "Б", льох "В".

У жовтні 2004 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 доповнили позовні вимоги та, посилаючись на те, що допоміжні приміщення: сарай "А", сарай "И", сарай "Г", сарай "Е", гараж "Д", літня кухня "Ж" - прийняті до експлуатації, просили виділити їм в натурі додатково кухню "Ж" і сарай "Е".

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2007 року позов ОСОБА_3. задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3. до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права власності відмовлено; з устрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Виділено в натурі ОСОБА_4, ОСОБА_5 належну їм на підставі свідоцтва про право власності на майно в порядку спадкування частину жилого будинку №17 по вул. Підлипка в м. Києві, а саме: кімнату 1-7 площею 18,8 кв.м, кухню 1-8 площею 4,1 кв.м, коридор 1-9 площею 4,4 кв.м, веранду 1-10 площею 7,1 кв.м. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3. про встановлення спільних меж у користуванні земельною ділянкою провадженням закрито.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про винесення додаткового рішення відмовлено; виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділення в натурі господарських будівель: сараю "Б", льоху "В", сараю "Е" та літньої кухні "Ж", які знаходяться на земельній ділянці, що розташовано на АДРЕСА_1

У касаційних скаргах:

ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року й залишити в силі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24 травня 2007 року;

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять змінити рішення апеляційного суду й виділити їм у натурі частину майна, указаного ними в позовній заяві та у доповненнях до неї, а також скасувати додаткову ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про припинення права власності відповідачів на належну їм частину спірного будинку з надвірними господарськими спорудами, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у будинку не мешкають і не мешкали, забезпечені іншим житлом, а для ОСОБА_3 цей будинок є єдиним місцем проживання. Суд ухвалив припинити право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на частку в спільному майні з виплатою їм грошової компенсації, розмір якої визначений висновком судово-будівельної експертизи від 19 квітня 2007 року та складає 14 811 грн. У задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виділ частки майна в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою суд відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції посилався на те, що спірний будинок поділений на дві частини з окремими виходами, кожна зі сторін має свідоцтва про право власності на частину будинку, будинок може бути поділений у натурі, а тому позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у частині виділення їхньої частки в натурі підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_3 у частині припинення права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволенню не підлягає. Апеляційний суд виділив ОСОБА_4 і ОСОБА_5 майно в натурі згідно з переліком майна, указаним у свідоцтві про право власності на майно в порядку спадкування, виданого їм 11 листопада 1999 року.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року в задоволенні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про винесення додаткового рішення про виділення їм у натурі господарських будівель: сараю "Б", льоху "В", сараю "Е", літньої кухні "Ж" - відмовлено, наведені позовні вимоги виділені в окреме провадження.

Проте погодитись із рішенням не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Так, судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають право на спадкове майно у вигляді ? частини жилого будинку №17, що розташований на вул. Підлипка в м. Києві. Крім жилого будинку, на земельній ділянці розташовані сарай "Б", льох "В", літня кухня "Ж" та інші споруди.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 4 грудня 1997 року ОСОБА_3 має право на спадкове майно у вигляді ? частини цього ж будинку. У свідоцтві вказано, що, крім жилого будинку, на земельній ділянці розташовані сарай "З", льох "В", інші господарські споруди.

Проте, вирішуючи питання про поділ спадкового майна, апеляційний суд не встановив його обсягу: не врахував, що кожній зі сторін виділені рівні частки будинку та що у 2003 році об’єкти самочинного будівництва: прибудова "а-2", сарай "К", сарай "Е", сарай "И", сарай "Г", гараж "Д", літня кухня "Ж" - введені в експлуатацію розпорядженням Дарницької районної адміністрації у м. Києві відповідно до технічного паспорта на будинок від 20 серпня 1999 року, тому перелічені господарські споруди - сараї - не можуть розглядатися як окремий об’єкт права власності, оскільки вони є приналежністю головної речі - будинку та згідно з технічним паспортом на будинок існували на час видачі свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Безпідставним є виділення в окреме провадження вимог про поділ господарських будівель: сараю "Б", льоху "В", сараю "Е", літньої кухні "Ж", тому що вимоги невід’ємні від вимог про поділ будинку з надвірними спорудами, й від поділу між сторонами всіх споруд залежатиме встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Крім того, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі в частині позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення меж земельної ділянки, апеляційний суд не уточнив змісту їхніх позовних вимог у цій частині, обмежившись висновком, що вирішення питання про встановлення меж віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування. Разом з тим зі змісту позовної заяви вбачається, що вони, посилаючись на те, що між колишніми співвласниками будинку порядок користування земельною ділянкою не встановлювався, а ОСОБА_3 категорично заперечує їхнє право на користування земельною ділянкою, просили визначити порядок користування нею з урахуванням виділених їм часток у будинку.

Також не можна повністю погодитись із рішенням апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 щодо припинення права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на належну їм частку в спільній власності, оскільки, зосередившись на тому, що будинок може бути поділений у натурі, суд не перевірив доводів ОСОБА_3 про те, що відповідачки ніколи не мешкали в цьому будинку, мають у власності інше житло, а для нього цей будинок є єдиним місцем проживання, між ними існують конфліктні відносини, які унеможливлюють спільне володіння та користування будинком, а припинення їхніх часток у розмірі вартості не завдасть істотної шкоди їхнім інтересам. Належним чином не з’ясовано й питання вартості будинку з надвірними спорудами.

З огляду на викладе колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року та ухвала цього ж суду від 1 червня 2009 року постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий апеляційний розгляд.