6-9051св09 Про знесення самовільної забудови, приведення будівлі в попередній стан, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - 11.08.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про знесення самовільної забудови, приведення будівлі в попередній стан, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинну прибудову та надбудову до частини жилого будинку,

У листопаді 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про знесення самовільної забудови і приведення будівлі в попередній стан, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що відповідачка в 2003 році самовільно без відповідного дозволу та затвердженого проекту здійснила надбудову другого поверху до своєї частини будинку № АДРЕСА_1 і в результаті такого будівництва у належній йому частині цього ж будинкуАДРЕСА_1 дав усадку фундамент, в декількох місцях потріскались стіни та відпала облицювальна плитка. Тому просив суд зобов’язати відповідачку знести самовільну надбудову, привести будівлю в попередній стан і стягнути з відповідачки на його користь 5 тис. грн. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 1690 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У грудні 2006 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання права власності на самочинно збудовану прибудову та надбудову до належної частини житлового будинку по АДРЕСА_1

Зазначала, що вона разом з відповідачами є співвласниками відповідних частин будинку № АДРЕСА_1; в 2003 році вона без дозволу та затвердженого проекту здійснила надбудову та прибудову до власної частини будинку. З метою узаконення цих споруд вона зверталась до управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради, санітарно-епідеміологічної станції та пожежної частини № 1, проте без згоди співвласників узаконити самочинні будівлі неможливо, а відповідачі в добровільному порядку надати таку згоду відмовились. У зв’язку з цим позивачка просила визнати право власності на самочинно збудовані прибудову та надбудову до належної їй частини будинку № АДРЕСА_1.

Ухвалою місцевого суду від 5 лютого 2007 року обидва позови були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 3 лютого 2009 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 березня 2009 року про виправлення описки, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на самочинно збудовану прибудову та надбудову до частини житлового будинку по АДРЕСА_1. У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про знесення самовільної забудови, приведення будівлі в попередній стан, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Додатковим рішенням місцевого суду від 19 грудня 2008 року у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судових витрат також відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_4 та про задоволення його позову до ОСОБА_4 про знесення самовільної забудови, приведення будівлі в попередній стан, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи у позові ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що проведені у справі судові будівельно-технічні експертизи мають суперечливі висновки, тому не взяв їх до уваги, а в основу рішення поклав дослідження Вінницького орендного підприємства "Діпроцивільпромбуд" (а.с.14-16), яке не являється експертною установою, і врахував думку Вінницької міської санітарно-епідеміологічної станції та управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради, які не заперечували проти прийняття даних самовільних споруд в експлуатацію.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Хоч суди в обґрунтування своїх висновків і послались на ст. 376 ЦК України, але неправильно застосували положення даної статті.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Задовольняючи позов, суд не взяв до уваги застереження ряду компетентних органів щодо наявних порушень при будівництві й поклав в основу рішення суперечливі висновки щодо можливості прийняття прибудови та надбудови в експлуатацію та не взяв до уваги, що ОСОБА_4 здійснила прибудову та надбудову до жилого будинку самовільно без належного дозволу компетентних органів та згоди співвласників будинку, належним чином не перевірив доводів позивача про те, що в результаті самочинного будівництва порушуються його права, оскільки йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду.

Крім того, визнаючи право власності на самочинну прибудову та надбудову, суд не з'ясував чи можуть вони бути самостійним об’єктом права власності.

На зазначені недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких порушень норм процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 3 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.