Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,

суддів: Косенка В.Й., Левченка Є.Ф.,

Лихути Л.М., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Україна", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Україна", про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі – ТОВ "Україна"), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позивачка свої вимоги обґрунтувала тим, що на початку січня 2006 року її колишній чоловік ОСОБА_4 вибув з квартири АДРЕСА_1 на інше постійне місце проживання, в квартиру своєї матері, де й проживає по теперішній час. Також зазначала, що указані обставини було встановлено рішенням Комсомольського районного суду

м. Херсона від 15 жовтня 2007 року, у зв’язку з чим, посилаючись на ст. 107 ЖК України, просила визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням з січня 2006 року.

Ухвалою суду від 12 грудня 2007 року протокольно до участі в справі в якості третьої особи було залучено ТОВ "Україна".

У травні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що, постійно проживав із сім’єю, до складу якої входить відповідачка та їх син, у однокімнатній квартири АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 у 2006 році потрапив до лікарні, а після повернення не зміг увійти в квартиру, оскільки відповідачка змінили вхідні двері та замки. Тому просив усунути перешкоди в користуванні квартирою та вселити його у спірну квартиру.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 січня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири № АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦКП України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦКП України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом установлено, що сторони перебували в шлюбі та разом з неповнолітнім сином проживали в однокімнатній квартирі № 1 у будинку

№ 80-а по вулиці Робочій у м. Херсоні, яка була їм надана на сім’ю.

При ухваленні рішення про задоволення позовних вимог

ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні таких вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, посилався на ст. 107 ЖК України та на роз’яснення п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) .

В обґрунтування своїх висновків суд послався як на преюдиційне на рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ТОВ "Україна", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, у якому в описовій частині було зазначено, що відповідач вибув з січня 2006 року з спірної квартири на інше місце проживання, але оскільки позов було заявлено з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, у задоволенні позову було відмовлено. Вказане рішення 13 листопада 2007 року набрало законної сили.

Проте при розгляді зазначеної справи підставою позову було визначено ст. 71 ЖК України - непроживання відповідача у квартирі без поважних причин понад 6 місяців і саме ці обставини з'ясовувались судом.

При розгляді як згаданої так і даної справи суд не перевіряв чи було таке вибуття на інше постійне місце проживання добровільним з волі самого відповідача, як це випливає із положень ст. 107 ЖК України, та чи являлось його місце проживання у матері постійним.

Вважаючи помилковим висновок суду щодо посилання на ч. 3 ст. 61 ЦПК України й достовірність встановлення вибуття відповідача з спірної квартири на інше постійне місце проживання, ОСОБА_4 у своїх запереченнях проти позову вказував, що його вибуття як такого не було, а навпаки він не зміг потрапити у квартиру в зв’язку з тим, що ОСОБА_3 змінила вхідні двері та замки, а речі сама відправила по місцю проживання матері відповідача.

Ці обставини залишені судами поза увагою.

Ураховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.