Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України у Чернігівській області про повернення майна в натурі або відшкодування його вартості за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року,

У грудні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому після уточнення своїх вимог просив стягнути на його користь майно в натурі: 307,34 т пшениці озимої 3 класу і 57,3 т озимого жита групи А, арештованих згідно з актом опису від 7 вересня 2001 року, і 180,03 т озимого жита групи А і 108,41 т озимого жита групи Б, арештованих згідно з актом опису від 19 вересня 2001 року, а в разі неможливості стягнути майно в натурі – відшкодувати його вартість в сумі 683 653 гривні 99 копійок. В обґрунтування своїх вимог указував, що 20 листопада 2005 року між ним і Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією був укладено договір № 20/11 про відступлення права вимоги. Згідно з укладеним договором йому передано право вимагати стягнення зазначеного майна, яке було описане та арештоване відповідачем згідно з актами опису від 7 і 19 вересня 2001 року на виконання наказу господарського суду Чернігівської області № 12/371 від 30 липня 2001 року. Арештоване майно відповідач не реалізував, а 8 листопада 2004 року виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачеві припиняється чинність арешту майна й майно повинно бути повернуто боржнику. Указане майно Чернігівській МТС не повернуто.

До участі у справі в якості співвідповідача притягнуто Головне управління Державного казначейства України у Чернігівській області.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2007 року позов задоволено. Постановлено стягнути з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 683 653 гривні 99 копійок. У задоволенні позовних вимог до Головного управління Державного казначейства України у Чернігівській області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року вказане рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_6 до Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України в Чернігівській області про повернення майна в натурі або відшкодування його вартості відмовлено.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позов про повернення майна або відшкодування його вартості подано до відповідача – відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Чернігова, який ліквідовано, а Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції не є правонаступником ліквідованого відділу.

Проте погодитись з висновком апеляційного суду не можна з таких підстав.

Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов’язанні. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як убачається з матеріалів справи, 20 листопада 2005 року між ОСОБА_6 і Чернігівською державною сільськогосподарською машинно-технологічною станцією (далі – МТС) був укладено договір № 20/11 про відступлення права вимоги, який доповнено угодами від 22 березня 2006 року та 21 вересня 2006 року (а.с. 3, 28, 115).

Разом з тим судами не встановлено, що МТС перебувала у договірних відносинах із виконавчою службою і державою, тобто була кредитором за правочином, у зв’язку з чим могло мати місце відступлення права вимоги і виникнення в ОСОБА_6 як нового кредитора права вимагати повернення арештованого майна МТС або відшкодування його вартості, а також відповідність договору про відступлення права вимоги правилам ст. 513 ЦК України.

Апеляційний суд на ці вимоги закону увагу не звернув, у зв’язку з чим ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 4 грудня 2007 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд до цього ж суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.