Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Миколаївського професійного ліцею, Управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2009 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що працювала на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Миколаївського професійного ліцею.

Наказами № 6 від 16 січня 2009 року та № 12-К від 3 березня 2009 року її притягнуто до дисциплінарних стягнень у виді догани, а наказом № 13-К від 3 березня 2009 року її звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки її звільнення з роботи було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, ОСОБА_6 просила суд визнати зазначені накази незаконними, поновити її на роботі, стягнути з відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 15000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2009 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2009 року рішення місцевого суду змінено, позов задоволено частково: наказ № 12-К від 3 березня 2009 року в частині оголошення ОСОБА_6 догани визнано незаконним, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті справи, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_6 винна в систематичному порушенні без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, дисциплінарні стягнення накладено на неї з дотриманням процедури та порядку їх застосування, в зв’язку з чим її звільнення з роботи з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону .

Змінюючи рішення місцевого суду та визнаючи наказ № 13-К від 3 березня 2009 року в частині оголошення догани незаконним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за третє порушення позивачкою трудових обов’язків директор ліцею застосував стягнення у виді догани без врахування думки трудового колективу та профспілки, а тому після звернення останніх із клопотанням про звільнення ОСОБА_6 з роботи директор обґрунтовано видав наказ про її звільнення з підстав, передбачених п . 3 ст. 40 КЗпП України .

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи справу, суди виходили з того, що ОСОБА_6 працювала на посаді заступника директора ліцею з навчально-виховної роботи, і до її обов’язків, передбачених трудовим договором, нормами посадової інструкції, наказами директора ліцею № 100 від 15 вересня 2006 року, № 85 від 12 вересня 2007 року, № 101 від 1 вересня 2008 року входило забезпечення організації учбово-виховного процесу, створення належних побутових умов у гуртожитку ліцею, забезпечення безпеки та охорони життя й здоров'я учнів, які мешкають у гуртожитку, виконання обов'язків опікуна та піклувальника дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Однак ОСОБА_6 допустила ряд порушень трудових обов'язків, за що була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Зокрема, наказом № 38 від 2 червня 2008 року позивачці була оголошена догана за відсутність належного контролю за роботою вихователів і слабку організацію компетентної виховної роботи в гуртожитку.

Наказом № 6 від 16 січня 2009 року позивачці оголошена догана за неналежне виконання обов'язків опікуна, внаслідок чого були порушенні права учня-сироти на своєчасне отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Наказом № 12-К від 3 березня 2009 року позивачка була притягнута до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання службових обов'язків опікуна, що призвело до порушення прав та інтересів дітей-сиріт на своєчасне отримання державних стипендій, пенсій та використання власних заощаджень.

Цього ж дня відбулись збори трудового колективу Миколаївського професійного ліцею, на яких було вирішено клопотати перед адміністрацією ліцею про звільнення ОСОБА_6 з роботи.

Звернення колективу було розглянуто профспілковим комітетом Миколаївського професійного ліцею та за наслідками його розгляду до адміністрації ліцею було подано відповідне клопотання з проханням звільнити ОСОБА_6 з посади заступника директора з навчально-виховної роботи.

Наказом Миколаївського професійного ліцею № 13-К від 3 березня 2009 року заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_6 було звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин службових обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна норма передбачена й ч. 2 ст. 149 КЗпП України, згідно якої за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Частиною 1 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) ).

Проте місцевий суд на зазначене уваги не звернув та, встановивши, що до ОСОБА_6 наказом № 12-К від 3 березня 2009 року було застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани, після чого нового дисциплінарного проступку нею вчинено не було, дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача правової підстави для звільнення ОСОБА_6 з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Апеляційний суд, встановивши, що відповідачем до позивачки безпідставно застосовано два різні види дисциплінарного стягнення за один і той самий проступок (догана та звільнення), визнав незаконним наказ № 12-К від 3 березня 2009 року з підстави, що не передбачена законом, а саме: в зв’язку з необхідністю застосування до позивачки більш суворого покарання у виді звільнення, а не через відсутність у діях позивачки складу правопорушення чи порушення процедури застосування дисциплінарного стягнення; таким чином не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягала застосуванню.

З огляду на наведене, ухвалені в справі рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2009 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.