Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в особі їхнього законного представника – опікуна ОСОБА_11, органу опіки та піклування виконавчого комітету Маківської міської ради про визнання дійсним договору про надання юридичних послуг і стягнення грошових сум за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Кіровського районного суду м. Макіївки від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 листопада 2008 року,

У червні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з указаним позовом і з урахуванням уточнених позовних вимог зазначав, що 1 жовтня 2006 року між ним і ОСОБА_12 був укладений письмовий договір про надання юридичних послуг, згідно з яким він надав правову допомогу ОСОБА_12 і малолітнім ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, яких вона представляла як опікун, у розгляді справи за їхнім позовом до держави Україна про відшкодування матеріальної й моральної шкоди за незаконне засудження ОСОБА_13 За умовами договору вона зобов’язалася після набрання рішенням суду законної сили оплатити йому надані послуги в розмірі 50% від отриманої суми. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 листопада 2007 року стягнуто на користь ОСОБА_12 25 000 гривень матеріальної шкоди, а також по 500 000 гривень моральної шкоди на користь ОСОБА_12 і трьох її неповнолітніх онуків. Судове рішення виконано. Проте в лютому 2008 року ОСОБА_12 померла, а новий опікун дітей, ОСОБА_11, відмовляється сплатити йому адвокатський гонорар. З урахуванням викладеного ОСОБА_7 просив стягнути на його користь із малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 по 250 000 гривень з кожного, посилаючись на ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" і ст. 903 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки від 9 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 листопада 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами встановлено, що 1 жовтня 2006 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_12, яка на той час була опікуном неповнолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, укладено договір про надання юридичних послуг. Згідно з указаним договором позивач взяв на себе зобов’язання представляти інтереси ОСОБА_12 та її онуків у Ворошиловському районному суді м. Донецька, а також в інших судових органах у справі за позовом ОСОБА_12 до прокуратури Донецької області та управління Державного казначейства в Донецькій області про стягнення матеріальної й моральної шкоди, завданої незаконним засудженням її дочки – ОСОБА_13 При цьому ОСОБА_12 взяла на себе зобов’язання видати на ім’я ОСОБА_7 довіреність та оплатити його послуги після набрання чинності рішенням суду в розмірі 50% від отриманої суми.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 листопада 2007 року, яке набрало чинності, позовні вимоги ОСОБА_12, інтереси якої в судових інстанціях представляв ОСОБА_7 за нотаріально посвідченою довіреністю № 5446 від 25 жовтня 2006 року, задоволено частково: з Державного бюджету України на її користь було стягнуто 25 000 гривень матеріальної шкоди, а також грошову компенсацію в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_12 і трьох її неповнолітніх онуків у розмірі по 500 000 гривень кожному.

17 лютого 2008 року ОСОБА_12 померла. На підставі рішення виконавчого комітету Макіївської міської ради від 5 березня 2008 року № 243/3 опікуном неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було призначено ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4.

5 травня 2008 року остання звернулася до органу опіки та піклування із заявою про надання їй згоди на зняття з рахунків опікуваних 250 000 гривень для оплати гонорару позивачу за вищевказаним позовом, а заявою від 12 травня 2008 року від таких вимог відмовилася. Рішенням опікунської ради від 12 травня 2008 року № 12 заяву ОСОБА_11 від 5 травня 2008 року залишено без розгляду.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування видавати письмові зобов’язання від імені підопічного, у зв’язку із чим ОСОБА_12, виконуючи обов’язки опікуна своїх малолітніх онуків, не мала права без згоди органу опіки та піклування видавати письмові зобов’язання щодо оплати юридичних послуг ОСОБА_7 за рахунок коштів опікуваних. Тому підписаний договір в силу ч. 1 ст. 224 ЦК України є нікчемним.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права.

Судами правильно встановлено, що ОСОБА_12, давши письмові зобов’язання виплатити ОСОБА_7 50% від отриманих її онуками сум за рішенням суду, порушила вимоги п. 2 ч. 1 ст. 71 ЦК України, оскільки опікун, яким була ОСОБА_12, не мала права без дозволу органу опіки та піклування видавати таке грошове зобов’язання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.

З договору про надання юридичних послуг від 1 жовтня 2006 року вбачається, що його уклали адвокат ОСОБА_7, з однієї сторони, і ОСОБА_12 – з іншої сторони.

При цьому з договору чітко видно, що ОСОБА_12 діяла лише від свого імені, а не від імені малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10

З урахуванням вимог ст. ст. 28, 30, 39 ЦПК України позивачами у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави, участь у розгляді якої брав ОСОБА_7 як адвокат, були ОСОБА_12, а також малолітні ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10

Малолітніх як позивачів у справі представляла їхній законний представник – ОСОБА_12

Отже, за спірним договором про надання юридичних послуг ОСОБА_12 діяла лише від власного імені, а не від імені інших позивачів – малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, оскільки вони в договорі як сторони в зобов’язанні не зазначені.

У зв’язку з викладеним підстав для скасування ухвалених судових рішень, задоволення позову на підставі ст. 903 ЦК України й ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" та стягнення витрат на правову допомогу з малолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом матеріального чи процесуального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з положеннями ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.