6-15532св09 Про визнання членом сім’ї померлого наймача, визнання права користування квартирою, укладення договору найму та проведення реєстрації - 04.08.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці № 1 м. Полтави (далі – ГЖЕД № 1 м. Полтави), Октябрського районного відділу міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області (далі – ВГІРФО Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області), третя особа – відділ опіки та піклування Октябрської районної у м. Полтаві ради, про визнання членом сім’ї померлого наймача, визнання права користування квартирою, укладення договору найму та проведення реєстрації за касаційною скаргою виконавчого комітету Полтавської міської ради на рішення апеляційного суду Полтавської області від 7 травня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьками: ОСОБА_8 і ОСОБА_9 – мешкала у квартирі АДРЕСА_1. Рішенням Октябрської районної у м. Полтаві ради від 3 жовтня 2000 року батьки ОСОБА_7 позбавлені батьківських прав відносно дочки й рішенням цієї ж ради від 26 грудня 2000 року позивачка призначена опікуном дівчинки. Після того, як ОСОБА_7 виповнилось чотирнадцять років, вона стала постійно проживати з батьком у вищезазначеній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

Позивачка, посилаючись на те, що квартира, в якій мешкали ОСОБА_9 з дочкою – ОСОБА_7, є державним житловим фондом, померлий ОСОБА_9 проживав і був зареєстрований у цій квартирі за життя, його засудження та зняття з реєстраційного обліку не передбачає втрати права на житло, тому він є користувачем спірної квартири разом зі своєю дочкою, просила суд, уточнивши позовні вимоги, визнати ОСОБА_7 членом сім’ї ОСОБА_9 і визнати за нею право користування спірною квартирою; зобов’язати ГЖЕД № 1 м. Полтави укласти з ОСОБА_7 в особі її законного опікуна договір найму спірної квартири та зобов’язати ВГІРФО Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєструвати її у квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 7 травня 2009 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право користування квартирою АДРЕСА_1 та визнано її членом сім’ї померлого наймача. Зобов’язано ГЖЕД № 1 м. Полтави укласти з ОСОБА_7 договір найму спірної квартири після досягнення нею вісімнадцяти років, а до досягнення нею повноліття – з опікуном ОСОБА_6 Зобов’язано ВГІРФО Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєструвати ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Полтавської міської ради просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_9 після засудження до покарання у вигляді реального позбавлення волі втратив право на користування спірною квартирою, а неповнолітня ОСОБА_7 такого права не набула.

Скасувавши рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 64 ЖК України дійшов висновку, що ОСОБА_7 мешкала разом із наймачем спірної квартири – ОСОБА_10 - до дня смерті останньої як член її сім’ї, а потім мешкала на таких же правах із прописаним у цій квартирі батьком, набула право члена сім’ї наймача та право користування жилим приміщенням. Крім того, ОСОБА_9 у судовому порядку не був визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_3 наймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. З вересня 1992 року разом із нею в спірній квартирі на правах членів сім’ї проживали ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, проте зареєстрованими в спірній квартирі були лише ОСОБА_10 і ОСОБА_9 Після смерті наймача квартири ОСОБА_7 продовжувала мешкати там із батьками до 1997 року. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 2 жовтня 1996 року ОСОБА_9 засуджено до покарання у вигляді реального позбавлення волі та 21 березня 2007 року його було знято з реєстрації у спірній квартирі, а вироком цього ж суду від 28 січня 1997 року ОСОБА_8 також засуджена до покарання у вигляді реального позбавлення волі. У зв’язку із засудженням батьків рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 4 березня 1997 року над ОСОБА_7 установлено опіку та опікуном призначено ОСОБА_6, після чого ОСОБА_7 вибула зі спірної квартири на тимчасове проживання до опікуна. У 2000 році ОСОБА_9, повернувшись із місць позбавлення волі, мешкав у квартирі № 19 за вищезазначеною адресою до дня своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 – без реєстрації, у тому числі періодично разом із неповнолітньою дочкою – ОСОБА_7

Виходячи зі змісту ст. 65 ЖК України, за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщення у будинку державного чи громадського житлового фонду.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України " (v0002700-85) , в ирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд, скасовуючи рішення суду й задовольняючи позов, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_7 набула право члена сім’ї наймача та право користування жилим приміщенням, а ОСОБА_9 – прав і обов’язків квартиронаймача, оскільки згідно з випискою з будинкової книги ОСОБА_8 постійно мешкала та була прописана за місцем проживання батьків у квартирі АДРЕСА_2 з 15 листопада 1991 року до 24 березня 1998 року й разом із нею була прописана її дочка – ОСОБА_7 (а.с. 9). Крім того, після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_10 договір найму з ОСОБА_9 не укладався.

Також апеляційний суд без посилання на відповідні докази зазначив, що ОСОБА_9 є сином квартиронаймача – ОСОБА_10, а ОСОБА_7 є її онукою. Цей висновок не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки згідно з іншими письмовими доказами ОСОБА_9 є племінником ОСОБА_10 (лист управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради від 17 липня 2008 року, а.с. 14).

У порушення вимог ст. 212 ЦПК України відповідна правова оцінка зазначеній юридично важливій обставині судом не дана.

Не може залишатись у силі й рішення суду першої інстанції, тому що відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 18 серпня 2008 року був виданий ордер на спірне жиле приміщення – квартиру АДРЕСА_1, а 31 грудня 2008 року зазначена квартира передана їй у приватну власність. Однак ОСОБА_11 не була залучена до участі у справі.

Указане порушення норм процесуального закону в силу п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України було безумовною підставою для скасування рішення суду, проте апеляційний суд на це не звернув уваги, тому в силу п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в порядку касаційного провадження з передачею справи на новий розгляд.

За таких обставин, коли судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.