6-14201св09 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - 04.08.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2009 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 15 червня 2006 року о 13 годині 50 хвилин, біля будинку № 22 по вул. С. Бандери в м. Рівному з вини водія ОСОБА_5, який керував, належним на праві власності ОСОБА_4, автобусом БАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода. ОСОБА_5 порушив п. 15.2 Правил дорожнього руху. Унаслідок зіткнення автомобілів, належному йому автомобілю "Шкода – Фабія", державний номерний знак НОМЕР_2, завдані механічні пошкодження. Розмір матеріальної шкоди становить 7 627 грн. 90 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 Також йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 4 тис. грн., а тому просив стягнути на його користь по 2 тис. грн. з кожного з відповідачів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є саме позивач, який допустив порушення пп. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху (1094-93-п) , тому що не дотримався безпечної дистанції при обгоні автобуса.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки їх суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено, що 15 червня 2006 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох водіїв – сторін у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У ч. 4 ст. 61 ЦПК України зазначено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цієї особою.

У порушення вимог як зазначених норм матеріального та процесуального права, так і ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди належним чином доводів позивача та заперечень відповідача не перевірили; не врахували, що постановою голови апеляційного суду Рівненської області від 15 вересня 2006 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення (а.с. 10), яка є преюдиціальною щодо невинності позивача; не звернули уваги на те, що в цій постанові вказано про порушення водієм автобуса, ОСОБА_5, п. 15.2 Правил дорожнього руху (1094-93-п) .

У зв’язку з викладеним висновок судів про вину в дорожньо-транспортній пригоді позивача не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, які свідчать про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони не можуть вважатися законними й обґрунтованими та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.