822/1048/16 Про надання ДПІ дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна - 06.09.2017 Прийняття

У червні 2016 року Державна податкова інспекція у м. Хмельницькому Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - позивач, ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області) звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до 55 Управління начальника робіт (далі - відповідач), в якому просило суд надати дозвіл на погашення податкового боргу 55 управління начальника робіт в сумі 277 550,89 грн. - за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2016 р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 р., позов задоволено повністю: надано дозвіл на погашення суми податкового боргу 55 Управління начальника робіт в розмірі 277 550,89 грн. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2016 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За правилами пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З аналізу наведених норм слідує, що законодавець встановив особливий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами і визначив перелік заходів, які повинен здійснити орган стягнення в певній послідовності на виконання власних повноважень.

Надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, можливе лише за умови недостатності коштів, які перебувають у власності такого платника податків, та після звернення до суду із вимогою про стягнення коштів такого платника податків з рахунків в банку або за рахунок готівки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.01.2016 року по справі № 822/6248/15 вирішено стягнути з 55 Управління начальника робіт, ідентифікаційний код 07665168, податковий борг в сумі 277550 (двісті сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 89 коп. шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків та за рахунок готівки, що йому належить.

ДПІ у м. Хмельницькому було надіслано в установи банків на рахунки відкриті боржником, інкасові доручення № № 223 - 230, 232 від 12.02.2016 року, дані інкасові доручення були повернуті на адресу позивача без виконання, у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках відповідача, або у зв'язку із арештом рахунків відповідача.

За таких обставин, ДПІ у м. Хмельницькому було складено акт опису майна відповідача у податкову заставу № 37 від 08.08.2013 року, та внесено реєстраційний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 41554477 від 12.08.2013 року.

Відтак, податковим органом вчинено порядок дій, передбачених податковим кодексом, які передують зверненню до суду з даним позовом.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача на належність йому усього майна на праві господарського відання як на перешкоду для примусової реалізації такого майна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, право господарського відання за своєю юридичною природою є речовим правом, що покликане створити майнову базу для самостійної участі в господарському обороті юридичних осіб, які не є власниками майна.

Підприємство при цьому має правомочності щодо самостійного володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває в нього на праві господарського відання, з урахуванням установлених законом (власником майна) обмежень.

В той же час, податковим законодавством не передбачено заборони щодо вилучення органом стягнення та подальшого продажу майна, яке перебуває в режимі господарського відання, для погашення податкового боргу платника. Можливість продажу такого майна підтверджується й положеннями пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України, за змістом якого у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного органу державної податкової служби із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог податкового органу.

Відповідно до частини третьої статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу 55 Управління начальника робіт - відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.07.2016 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.08.2016 р. у справі № 822/1048/16- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.