Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Загороднього А.Ф.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа: Черкаський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, про: визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (п.42 протоколу від 03.06.2016 № 43 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби); зобов'язання повторно розглянути його заяву від 25.02.2016 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що з 1 вересня 1972 року по 19 березня 1993 року він проходив службу у Збройних Силах Союзу РСР. Так як військову службу позивач проходив на території Російської РФСР, а станом на дату звільнення Збройні Сили Союзу РСР припинили існування, наказ про звільнення позивача з військової служби у 1993 році був підписаний посадовою особою (начальником Генерального штабу) Збройних Сил держави-правонаступника Російської РФСР - Російської Федерації. Присягу як військовослужбовець Збройних Сил РФ позивач не приймав (що і стало підставою для звільнення). Таким чином, на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги (2015 рік) позивач був громадянином України, прийняв військову присягу на вірність Українському народу та перебував на обліку як підполковник запасу Збройних Сил України, тому має право на отримання одноразової грошової допомоги при інвалідності. Крім того, вважає, що протоколом до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року закріплено, що при переїзді військовослужбовця на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 звільнено з військової служби за службовою невідповідністю в запас з посади начальника третього відділу Малоярославецького районного військового комісаріату Калузької області згідно з наказом начальника штабу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації від 23.12.1992 № 46 (по особовому складу). Наказом Малоярославецького районного військового комісара від 15.03.1993 № 32 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Витягом з протоколу від 12.06.2012 № 1158 засідання Центральної військово-лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України підтверджується, що хвороба позивача, підтверджена документами за 1985-2011 року, пов'язана з проходженням військової служби.

Після звільнення з військової служби в РФ позивач з 23.06.1993 працював на різних посадах у Черкаському міському військовому комісаріаті, але не проходив в Україні військової служби. 15.05.1995 він прийняв присягу державного службовця з присвоєнням 14 рангу державної служби. Наказом військового комісара Черкаського ОМВК від 30.05.2012 № 32 позивача звільнено зі служби на підставі Закону України "Про державну службу" (889-19) .

На момент встановлення позивачу 1 групи інвалідності (22.06.2015) питання виплати відповідної одноразової грошової допомоги врегульовані Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок № 975).

Підп.1 п.6 Порядку № 975 (975-2013-п) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи.

Згідно із статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Абзац перший Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) від 25.03.1992 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ) визначає, що військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) . На них поширюються положення Закону України "Про вибори Президента Української РСР" (474-14) .

Пунктом 5 ч.2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

На підставі ч.2 ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Протоколом до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року встановлено, що на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинне законодавство України не передбачає права військовослужбовців інших країн, в яких вони за час служби після набуття Україною статусу незалежної держави отримали захворювання, спричинене військовою службою, та у подальшому - групу інвалідності, на отримання одноразової грошової допомоги в Україні зі вказаних підстав.

Військову службу ОСОБА_3 проходив з 1 вересня 1972 року по 19 березня 1993 року.

Отже, позивач проходив військову службу як під час існування СРСР так само і після розпаду Радянського Союзу.

В протоколі від 12.06.2012 № 1158 засідання Центральної військово-лікарської комісії, зазначено загальною фразою, що хвороба позивача, підтверджена документами за 1985-2011 роки, пов'язана з проходженням військової служби. За які конкретно періоди військової служби з вказаного документу не вбачається.

У своїх поясненнях до апеляційної та касаційної скарг позивач вказував на те, що він не приймав у 1992 році присягу Російської Федерації, від якої відмовився і написав рапорт на переведення до Київського міського округу, що і стало підставою для його звільнення з військової служби РФ.

Також, 8 серпня 1993 року при Черкаському міському військовому комісаріаті прийняв присягу на вірність народові України та наказом Міністра оборони України від 15 серпня 1996 року йому присвоєно чергове військове звання підполковник запасу.

Суди не перевірили наведених обставин та не надали їм належної оцінки.

Крім того, висновок судів про те, що Протокол до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року не поширюється на позивача є помилковим, оскільки ОСОБА_3 проходив військову службу в органах колишнього Союзу РСР.

Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.