804/16294/15 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшена сума від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 30.08.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, -

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 30.11.2015 року № 0003412202, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 696 355,00 грн. та № 0003422202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 9 162,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 4 581,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 02.11.2015 року № 151/04-17-22-02/32010549 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги:

пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 7 696 355,00 грн.;

пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на суму 9 162,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції проведені позивачем в межах договорів оренди та підряду, укладених з контрагентами ТОВ "Протей-Груп", ТОВ "Ремторгснаб", ТОВ "Буд Альянс" та ТОВ "Астер Груп" фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки наявна інформація щодо припинення вказаних підприємств-контрагентів, відсутності їх за місцем реєстрації, анулювання свідоцтв платників ПДВ, відсутності у вказаних контрагентів трудових та матеріальних ресурсів для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності, а також наявність розбіжностей у податкових зобов'язань між позивачем та контрагентами в АІС "Податковий блок". Враховуючи вищезазначене, контролюючий орган дійшов висновку, що отримані від цих контрагентів грошові кошти є безповоротною фінансовою допомогою, яку позивач не має права включати до складу доходів при визначенні розміру податку на прибуток приватних підприємств. Крім того, відповідач вважає, що договір підряду з ТОВ "Астер Груп" також не спричинив настання реальних правових наслідків, оскільки підписи посадових осіб вказаного контрагента в податкових накладних відрізняються один від одного.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, порядок визначення доходів і їх склад встановлено ст. 135 Податкового кодексу України, відповідно якої, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137, на підставі документів, визначених п. 135.2 цієї статті та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається, відповідно до п. 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у ст. 136 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового Кодексу України, інші доходи включають вартість товарів (робіт/послуг) безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги (пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування доходів та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування доходів та податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи позивачем укладено договори оренди нерухомого майна та виробничого обладнання з ТОВ "Буд Альянс", ТОВ "Протей-Груп", ТОВ "Ремторгснаб" та договір підряду - з ТОВ "Астер Груп".

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з надання в оренду нерухомого майна, виробничого обладнання та договору підряду, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , первинних документів (договори, додаткові угоди, додатки до договорів, акти прийому передачі нерухомого майна, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, банківські виписки, платіжні доручення).

Також судами під час прийняття рішень враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення правочинів та проведення господарських операцій, зокрема, контрагенти позивача, як і сам позивач, на момент укладення договорів та оформлення первинних документів були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничих баз, складських приміщень, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин контрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем. Крім того, виходячи зі змісту договорів оренди, які полягають в передаванні в оренду певного майна, для їх виконання не обов'язково мати значну кількість працівників, наявність основних фондів та складських приміщень.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Суди попередніх інстанцій також цілком правомірно не взяли до уваги посилання контролюючого органу на те, що підписи посадових осіб ТОВ "Астер Груп" в податкових накладних відрізняються один від одного, оскільки вказане є лише суб'єктивним твердженням, натомість доказів на підтвердження вказаному контролюючим органом, всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надано не було.

З урахуванням вищезазначеного, а також з урахуванням наявних у платника податків первинних документів, що підтверджують фактичний рух активів в межах господарської діяльності платника податків, суд касаційної інстанції приходить до висновку про правомірність формування позивачем доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з контрагентами ТОВ "Протей-Груп", ТОВ "Ремторгснаб", ТОВ "Буд Альянс" та ТОВ "Астер Груп".

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 804/16294/15 - без змін.