6-5403св10 Про розірвання кредитного договору - 19.05.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 грудня 2007 року нею та публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі – Банк) укладено кредитний договір на суму 440 тис. доларів США. Цього ж дня сторонами укладено договори іпотеки та поруки. Посилаючись на істотну зміну обставин, а саме: значне зростання курсу долара США відносно гривні, що потягло за собою подорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об’єктів нерухомого майна, переданого в іпотеку, просила розірвати кредитний договір від 26 грудня 2007 року, договір іпотеки та договір поруки, визнати наслідком розірвання кредитного договору виплату ОСОБА_1. Банку залишку боргу за кредитом згідно з умовами договору, стягнути з відповідача на її користь судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. і витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 7 грн. 50 коп.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2009 року, позов ОСОБА_1. задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Банк просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (нині публічне акціонерне товариство "ОТП Банк) та ОСОБА_1. укладено кредитний договір на суму 440 тис. доларів США зі строком погашення кредиту до 25 грудня 2017 року.

Для забезпечення виконання кредитного договору 26 грудня 2007 року сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1. передала в іпотеку нежитлове приміщення площею 511,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Шевченко, 5а.

Цього ж дня між ЗАТ "ОТП Банк" і ОСОБА_2. укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов’язується відповідати за невиконання ОСОБА_1. усіх зобов’язань перед кредитором за кредитним договором від 26 грудня 2007 року.

Заявляючи в суді вимоги про розірвання кредитного договору та пов’язаних із ним договорів іпотеки й поруки з підстав, передбачених ст. 652 ЦК України, ОСОБА_1. указувала, що істотною зміною обставин, наслідком якої є розірвання кредитного договору, є зростання курсу долара США – валюти кредиту, що призвело до знецінення об’єкта іпотеки й неможливості виконання кредитного зобов’язання.

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості вимог ОСОБА_1. та доведеності обставин, передбачених ст. 652 ЦК України.

Однак з висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Так, задовольняючи позов ОСОБА_1. суд першої інстанції, посилаючись на ст. 652 ЦК України, дійшов висновку про розірвання кредитного договору в зв’язку з істотною зміною обставин.

Відповідно до аналізу змісту ст. 652 ЦК України розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за наявності чотирьох обов’язкових умов: у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості і обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Ухвалюючи рішення та виходячи з доведеності факту настання умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, а відтак і наявності підстав для розірвання договорів кредиту, іпотеки й поруки, суди в порушення вимог ст. 60, 212, 213, 214 ЦПК України не навели на його підтвердження доказів, не перевірили та не дали належної оцінки доводам Банку про те, що зазначені ОСОБА_1. обставини не є підставою для розірвання договорів, оскільки в позивачки існувала можливість передбачення в момент укладення договорів зміни курсу гривні відносно долара США враховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні – і її девальвації та можливість отримання нею кредиту в національній валюті.

Оскільки ст. 214 ЦПК України передбачає обов’язок суду вирішити, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, то невиконання судом цього обов’язку свідчить про незаконність і необґрунтованість судового рішення.

Крім того, ухвалюючи рішення та роз’яснюючи його ухвалою від 13 квітня 2010 року, суд зазначив, що наслідком розірвання кредитного договору є розірвання договорів іпотеки й поруки та сплата ОСОБА_1. залишку основного боргу в сумі 338 904 доларів США 86 центів до 27 грудня 2017 року – у строки, обумовлені кредитним договором.

При цьому суд не врахував, що в разі розірвання договору кредиту в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, а до цього моменту сторони несуть усі зобов’язання, передбачені кредитним договором.

Разом з тим, виходячи з характеру правовідносин сторін, які регулюються §2 гл. 71 ЦК України (435-15) (Кредит), змісту норм ст. ст. 598- 599 та ст. 653 ЦК України, в яких законодавець розрізняє поняття "розірвання договору", з одного боку, і "припинення зобов’язання", з іншого боку, суду слід було врахувати, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитні зобов’язання боржника, у рамках якого боржник зобов’язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов’язання, оскільки кредитне зобов’язання належить вважати припиненим не з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору, а з моменту виконання позичальником усіх обов’язків перед банком, які складають зміст цього зобов’язання.

Крім того, ураховуючи те, що відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а отже, зобов’язання за кредитним договором вважаються припиненими з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну виплату процентів, не можна погодитися з висновком суду про припинення зобов’язань за договорами застави й поруки у зв’язку з розірванням договорів.

Таким чином, у силу зазначених правових норм, за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє та не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також зберігає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору, виходячи з характеру цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання.

Ухваливши рішення про розірвання кредитного договору, договорів іпотеки й поруки, суди зазначених вимог не врахували, а зобов’язавши боржника ОСОБА_1. сплатити лише залишок боргу у строки згідно з умовами кредитного договору, фактично змінили зобов’язання сторін, зокрема, у частині прав кредитора на отримання платежів, передбачених кредитним договором, та на звернення з вимогою до поручителя чи шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником своїх зобов’язань.

Крім того, судами допущені й інші порушення процесуальних норм права, які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, ухвалюючи рішення про розірвання договору поруки, стороною якого є ОСОБА_2., суд у порушення вимог ст. 33 ЦПК України не обговорив питання про залучення його до участі у справі співвідповідачем, визначивши його процесуальне положення як третьої особи без самостійних вимог, у той час як судовим рішення вирішено питання про його права і обов’язки (а.с. 185).

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 грудня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Замостянського районного суду м. Вінниці.