Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Калашнікової О.В.,

Шведа Е.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Коцюрби В.М.,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року у справі за позовом Фермерського господарства "Оазис" до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, треті особи: Приватне підприємство "Виробниче-комерційне підприємство "Каро", ОСОБА_4, про скасування рішень,

Фермерське господарство "Оазис" (далі - ФГ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області про скасування рішення Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області № 11057170 від 19.03.2015 року про державну реєстрацію речового права оренди Приватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" (далі - ПП) на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 4,2899 га належну ОСОБА_4; скасування рішення Реєстраційної служби Первомайського районного управління юстиції Миколаївської області № 9131119 від 19.03.2015 року про державну реєстрацію речового права оренди ПП на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 4,2899 га належну ОСОБА_4; зобов'язання Реєстраційну службу Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області зареєструвати речове право ФГ "Оазис" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 4,2899 га, належної ОСОБА_4

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року, позовні вимоги ФГ "Оазис" задоволено частково, суд скасував рішення відповідачів від 19.03.2015 року № 11057170 та № 9131119 про державну реєстрацію речового права оренди ПП "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 4,2899 га належну ОСОБА_4. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, 10.05.2007 року ФГ "Оазис" укладено з ОСОБА_4 договір оренди землі, за яким ОСОБА_4 передав ФГ в оренду земельну ділянку загальною площею 4,29 га строком на п'ять років. Договір зареєстрований у Державному реєстрі земель від 31.03.2008 року за № 040801200029 Врадіївським реєстраційним округом МРФ "Центр ДЗК".

Під час дії зазначеного договору оренди ОСОБА_4 уклав з ФГ додаткову угоду від 10.01.2012 року, за якою продовжено строк дії договору оренди землі від 10.05.2007 року на 49 років. Додаткова угода зареєстрована у відділі Держкомзему у Врадіївському районі 06.09.2012 року за № 482230004000739.

27 серпня 2015 року ФГ "Оазис" звернулося до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області із заявою про державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки належної ОСОБА_4 відповідно до умов, зазначених у додатковій угоді від 06.09.2012 року до договору № 040801200029 від 31.03.2008 року.

05 вересня 2015 року державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень з посиланням на те, що заявлене право вже зареєстровано 19.03.2015 року за іншим орендарем - ПП "Виробниче-комерційне підприємство "Каро".

Вирішуючи справу суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при здійсненні реєстрації договорів оренди земельних ділянок державними реєстраторами були порушені вимоги чинного законодавства, внаслідок чого були порушені права позивача, як орендаря тієї самої ділянки, що була об'єктом реєстрації.

Суди зазначили, що відповідачами одночасно в двох реєстраційних службах в один день за ПП "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" зареєстровано речове права на одну і ту саму ділянку.

Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, відповідачі, в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , при здійсненні державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, укладених ОСОБА_4 з ФГ "Оазис" не пересвідчилися у відсутності суперечностей між заявленим та вже зареєстрованим обтяженням права на нерухоме майно, не врахували вимоги пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у зв'язку з чим допустили повторну реєстрацію договорів оренди на земельні ділянки, на які раніше було зареєстровано право оренди відповідно до вимог законодавства чинного на момент їх укладання позивачем.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими без повного з'ясування усіх обставин справи та без перевірки доводів усіх осіб, що беруть участь у справі.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року № 1952-IV (1952-15) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (868-2013-п) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 868).

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону № 1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 9 Закону № 1952-IV Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Третя особа, Приватне підприємство "Виробниче-комерційне підприємство "Каро", під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій обґрунтовувала свої вимоги, стверджуючи, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було внесено відомості про державну реєстрацію договору оренди землі від 10.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ФГ "Оазис", тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації договору оренди землі від 01.09.2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП "ВКП "Каро".

Також, у суді апеляційної інстанції третя особа заявила клопотання про витребування у відповідачів оскаржених рішень та документів, на підставі яких вони прийняті.

Проте, суд не витребував оскаржені рішення, реєстраційні справи та розглянув справу за відсутності цих документів.

Крім того, суд не вирішив клопотання третьої особи про заміну відповідача по справі з Реєстраційної служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області на Врадіївську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

За змістом висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору та не перевірено усі доводи осіб, що беруть участь у справі.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробниче-комерційне підприємство "Каро" задовольнити частково.

Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.04.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.