Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що вселився на законних підставах, визнання права користування житловим приміщенням, зобов’язання провести реєстрацію, поділ особового рахунку та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 треті особи: Житлово-комунальне підприємство "Азовжитлокомплекс", відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУГУ МВС України в Донецькій області, про зміну умов договору найму житлового приміщення та зобов’язання укласти окремі договори найму житлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 4 вересня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2 звернулися до суду з названим позовом.

Зазначали, що в 1986 році матері позивачки, ОСОБА_4, була надана чотирикімнатна квартира № АДРЕСА_1, до якої вона вселилася разом зі сім’єю.

З травня 2005 року вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у вересні 2005 року народилася дочка ОСОБА_5.

29 вересня 2005 року ОСОБА_2 знявся з реєстраційного обліку за колишнім місцем проживання в батьків і став мешкати разом із позивачкою у спірній квартирі.

У 2006 році наймача ОСОБА_6 і її дочку, ОСОБА_7, на підставі рішення суду визнано такими, що втратили право користування спірним житлом, у зв’язку із чим особовий рахунок за договором найму було переведено на позивачку. На даний час у квартирі зареєстровані ОСОБА_1. з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 та її брат – відповідач ОСОБА_3

Оскільки ОСОБА_3 не дає згоди на реєстрацію ОСОБА_2 у спірному помешканні, позивачі просили суд визнати ОСОБА_2 таким, що вселився до спірної квартири на законних підставах; зобов’язати Житлово-комунальне підприємство (далі – ЖКП) "Азовжитлокомплекс" зареєструвати його в цьому житловому приміщенні, а також поділити особовий рахунок за договором найму між ОСОБА_1. і ОСОБА_3

У подальшому ОСОБА_1. і ОСОБА_2 уточнили позовні вимоги в частині поділу житлової площі та просили суд поділити особовий рахунок за договором найму між ОСОБА_1., ОСОБА_2. і неповнолітньою ОСОБА_5, з одного боку, та ОСОБА_3, з другого боку.

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну умов договору найму житлового приміщення.

Зазначав, що у квартирі № АДРЕСА_1 зареєстровані та мешкають він, ОСОБА_1. і її неповнолітня дочка ОСОБА_5, 2005 року народження. Квартира складається з чотирьох ізольованих кімнат, розмір яких дає змогу для укладення з ним окремого договору найму.

Оскільки ОСОБА_1. відмовила йому в наданні такої згоди, ОСОБА_3 просив суд змінити умови договору найму квартири № АДРЕСА_1 виділивши йому в користування дві ізольовані кімнати житловою площею 12,2 кв. м і 12,5 кв. м; а відповідачці з дитиною - дві ізольовані кімнати житловою площею 18,1 кв. м і 8, 1 кв. м, а ванну, кухню, туалет і коридор залишити в їхньому спільному користуванні.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 3 грудня 2007 року зазначені позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 червня 2008 року в позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено, а позов ОСОБА_3 задоволено: змінено умови договору найму квартири № АДРЕСА_1; виділено ОСОБА_3 у користування ізольовані житлові кімнати площею 12,2 кв. м і 8,1 кв. м, а ОСОБА_1. – кімнати площею 12,5 кв. м і 18,1 кв. м, підсобні приміщення залишено в загальному користуванні; зобов’язано ЖКП "Азовжитлокомплекс" укласти з кожним із них окремі договори найму житлових приміщень.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 4 вересня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково: визнано за ОСОБА_2. право користування спірною квартирою; змінено умови договору найму цієї квартири: виділено ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 12,5 кв. м, а в користування ОСОБА_1, ОСОБА_2 і їхньої неповнолітньої дочки ОСОБА_5 – кімнати площею 18,1 кв. м, 8,1 кв. м і 12,2 кв. м, підсобні приміщення залишено в загальному користуванні. У решті вимог зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 і ОСОБА_2, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_2 не набув права користування спірною квартирою, оскільки ОСОБА_7 заперечував його право на проживання в цій квартирі та не дав письмової згоди на його вселення до неї. Задовольняючи позов ОСОБА_3 місцевий суд вважав, що зміна умов договору найму спірної квартири можлива з урахуванням фактичного порядку користування нею, що склався між сторонами.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного й зустрічного позовів, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1, спірна квартира є місцем його постійного проживання, іншого житла він не має, ОСОБА_3 не заперечував проти його вселення до квартири, бо не ставав питання про його виселення, тому ОСОБА_2 набув право на користування спірною квартирою, а договір найму підлягає зміні з урахуванням права ОСОБА_2 на частку житлової площі в спірній квартирі.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи справу, місцевий суд установив, що квартира № АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_4 на підставі ордера від 23 липня1986 року на сім’ю у складі 6 осіб.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 липня 2006 року, що набрало законної сили, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано такими, що втратили право користування вказаним житлом, і знято разом із неповнолітньою ОСОБА_5. з реєстраційного обліку.

Указаним судовим рішенням було встановлено, що чоловік наймача – ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а неповнолітній ОСОБА_3, 1988 року народження, на підставі рішення виконавчого комітету Орджонікідзевської ради народних депутатів від 4 січня 1996 року був влаштований до дошкільного дитячого будинку на повне державне забезпечення зі збереженням за ним житлової площі в спірній квартирі.

19 травня 2005 року ОСОБА_1. зареєструвала шлюб із ОСОБА_2., від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилася дочка ОСОБА_5.

29 вересня 2005 року ОСОБА_2 знявся з реєстрації в с. Великий Раковець Іршавського району Закарпатської області та став мешкати в спірній квартирі.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) ).

Установивши, що ні колишній наймач спірної квартири - ОСОБА_4., ні члени її сім’ї, у тому числі й ОСОБА_3, письмової згоди на вселення ОСОБА_2 до спірного житла не давали та фактично заперечували проти його вселення до цієї квартири, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання останнього таким, що набув право користування спірною квартирою.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в частині первісного позову, в порушення вимог ст. 303 ЦК України висновків місцевого суду належним чином не спростував і, ґрунтуючись на тих самих доказах і припущеннях, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Припустившись неправильного висновку про наявність у ОСОБА_2 права на житлову площу в спірній квартирі, апеляційний суд належним чином не виконав своїх обов’язків, визначених законом, щодо перевірки правильного застосування місцевим судом норм матеріального права, зокрема вимог ст. 104 ЖК України, під час вирішення вимог зустрічного позову про зміну умов договору найму спірної квартири.

Таким чином, ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання за останнім права користування спірною квартирою підлягає скасуванню зі залишенням у силі в цій частині рішення місцевого суду з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, а в решті - підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд із підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 і 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 4 вересня 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 червня 2008 року.

У решті рішення апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.