Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18" про визнання правочину дійсним і визнання права власності на будинки за скаргою відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18" про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2008 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1. заявив позов до відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18" (далі – ВАТ "Дунайводбуд-18") про визнання правочину дійсним та визнання права власності на будинки, зазначаючи, що в 2002 році звернувся до відповідача з проханням продати йому два будинки вартістю 30 тис. грн. у с. Приморське Татарбунарського району Одеської області за умови, що він сплатить вартість цих будинків після виконання ВАТ "Дунайводбуд-18" своїх зобов’язань за договором позики від 17 квітня 2000 року, відповідно до якого позичив товариству 45 767 грн.

15 грудня 2004 року між ними було укладено договір купівлі-продажу зазначених будинків і визначено, що товариство повинно виконати технічну документацію, а оплату за будинки буде проведено шляхом зарахування зустрічних вимог.

Посилаючись на те, що ними було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та відбулося повне його виконання, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, ОСОБА_1. просив визнати договір купівлі-продажу дійсним і визнати за ним право власності на два будинки, що розташовані на базі відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у с. Приморське Татарбунарського району Одеської області.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року, позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 15 грудня 2004 року між ОСОБА_1. та ВАТ "Дунайводбуд-18" двох кам’яних будинків, що розташовані на базі відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" курорту "Расєйка" у с. Приморське Татарбунарського району Одеської області, на загальну суму 30 тис. грн. Визнано за ОСОБА_1. право власності на дачні житлові будинки літ. А-1 площею 94, 1 кв. м та літ. Б-1 площею 96, 5 кв. м відповідно до схематичного плану, розробленого КП "Татарбунарське БТІ та РОН", від 28 листопада 2007 року, що розташовані на базі відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" курорту "Расєйка" у с. Приморське Татарбунарського району Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року касаційну скаргу ВАТ "Дунайводбуд-18" відхилено, рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року залишено без змін.

У поданій скарзі ВАТ "Дунайводбуд-18" просить переглянути вказані судові рішення у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону.

Зокрема, як на підставу такого перегляду "Дунайводбуд-18" посилається на неоднозначне застосування судом касаційної інстанції ст. 220 ЦК України.

Скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв’язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону, а також визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд та Верховний Суд України, виходив із того, що 15 грудня 2004 року між ВАТ "Дунайводбуд-18" і ОСОБА_1. було укладено договір купівлі-продажу двох кам’яних будинків, згідно з яким ВАТ "Дунайводбуд-18" передало, а ОСОБА_1. прийняв будинки та сплатив їхню вартість – 30 тис. грн. Сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується договором купівлі-продажу, договором позики та накладною від 21 травня 2002 року.

Між тим, з таким висновком судів погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 15 грудня 2004 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, який нотаріус відмовився посвідчити у зв’язку з відсутністю технічної документації.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов.

Положення ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними та не створюють прав і обов’язків для сторін.

Така позиція застосовування судом касаційної інстанції положень ст. 220 ЦК України, ст. 47 ЦК УРСР підтверджується, зокрема, ухвалою Верховного Суду України від 23 березня 2005 року, в якій застосовано ст. 47 ЦК УРСР; ухвалою Верховного Суду України від 11 липня 2007 року, в якій застосовано ст. 220 ЦК України, що відтворює положення ст. 47 ЦК УРСР; ухвалою Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року щодо застосування ст. 220 ЦК України.

Проте під час вирішення справи суди цього не врахували.

Крім того, суд, ухвалюючи рішення, не перевірив доводів ВАТ "Дунайводбуд-18" про те, що в нього відсутні правовстановлюючі документи на спірне майно, відсутня технічна документація, воно не є власником спірного майна.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 354, 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу відкритого акціонерного товариства "Дунайводбуд-18" задовольнити.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 березня 2008 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.