Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді

Головчук С.В. (суддя-доповідач),

суддів

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4, представника відповідача - Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року

у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби України у Полтавській області (далі - ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,

У листопаді 2015 року ФОП ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24 вересня 2015 року № 0162631701, від 18 червня 2015 року № 0084161701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 29 травня 2015 року № Ф - 0078231701 та рішення про застосування штрафних санкцій від 18 червня 2015 року № 0084001701. В обґрунтування позову зазначав, що у 2015 році відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_6 під час якої виявлено, що суми заявлених позивачем витрат, утриманих з його доходів у 2012-2014 роках не підтверджені первинними документами, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, про що 29 травня 2015 року складено акт № 2024/16-01-17-01-10/НОМЕР_5. Посилаючись на те, що надані ФОП ОСОБА_6 документи повністю спростовують висновки перевірки, просив суд задовольнити позов.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області від 24 вересня 2015 року № 0162631701, від 18 червня 2015 року № 0084161701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 травня 2015 року № Ф-0078231701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0084001701.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема положень Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК). Вказує, що апеляційний суд не дав належної правової оцінки обставинам справи, а його висновки спростовуються наданими позивачем доказами, які підтверджують дійсність усіх господарських операцій у 2012-2014 роках, які ФОП ОСОБА_6 відніс на витрати.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що судом правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що понесені позивачем витрати на оренду приміщень та сплата комунальних послуг не підтверджені первинними документами (розрахунковими, платіжними, видатковими накладними, актами виконаних робіт тощо). Крім того, у деклараціях про майновий стан і доходи ФОП ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8, у яких позивач орендував приміщення, відсутня інформація щодо отримання цими особами доходу від підприємницької діяльності у 2012 - 2013 роках, а тому відомості щодо сплати позивачем орендної плати за укладеними договорами не підтверджені.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_6 перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та є платником податку на додану вартість.

З 29 квітня по 22 травня 2015 року працівниками ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 29 травня 2015 року № 2024/16-01-17-01-10/НОМЕР_5, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що ФОП ОСОБА_6 не надав первинних документів, що підтверджують розмір задекларованих ним витрат, пов'язаних з оплатою експлуатаційних витрат, комунальних послуг та послуг оренди при здійсненні позивачем господарської діяльності 2012-2014 роках, у зв'язку з чим контролюючим органом виявлено факт завищення сум витрат, пов'язаних із здійсненням такої діяльності. Крім того, відсутні документи, що підтверджують суми доходів виплачені позивачем іншим фізичним особам підприємцям.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено:

пункти 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 28165,00 грн, у тому числі за періоди: за січень 2012 року у сумі 983,00 грн, за лютий 2012 року у сумі 934,00 грн, за травень 2012 року у сумі 2133,00 грн, за липень 2012 року у сумі 1250,00 грн, за серпень 2012 року у сумі 1200,00 грн, за лютий 2013 року у сумі 5732,00 грн, за листопад 2013 року у сумі 4550,00 грн, за січень 2014 року у сумі 8183,00 грн, за березень 2014 року у сумі 1067,00 грн та за серпень 2014 року у сумі 2133,00 грн;

підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункти 177.2, 177.4 статті 177, пункт 44.1 статті 44 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 34379,53 грн, у тому числі за 2012 рік у сумі 13197,67, за 2013 рік у сумі 13120,12 грн та за 2014 рік у сумі 8061,74 грн;

пункт 2 частини 1 статті 7 та частину 11 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ), у зв'язку з чим занижено єдиний соціальний внесок за 2012-2014 роки в сумі 79531,29 грн, у тому числі за 2012 рік у сумі 30530,62 грн, за 2013 рік у сумі 30351,21 грн та за 2014 рік у сумі 18649,46 грн.

На підставі цього акту перевірки № 2024/16-01-17-01-10/НОМЕР_5 ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області прийняло:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 29 травня 2015 року № Ф-0078231701, якою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 79531,29 грн (том 1 а.с. 25);

рішення від 18 червня 2015 року № 0084001701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 8547,18 грн (том 1 а.с. 26-27);

податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року № 0084161701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" на загальну суму 42974,41 грн, в тому числі: за основним платежем 34379,53 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8594,88 грн (том 1 а.с. 23-24);

податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року № 0084131701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 42247,50 грн, в тому числі: за основним платежем 28165,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 14082,50 грн (том 1 а.с. 104-105).

Не погоджуючись з цими рішеннями, ФОП ОСОБА_6 оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Полтавській області, яке за результатами розгляду його скарги 27 серпня 2015 року прийняло рішення № 465/Ш/16-31-10-04-11 про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 18 червня 2015 року № 0084131701 в частині нарахованого платежу в сумі 1917,00 грн та штрафної санкції в сумі 958,50 грн, в іншій частині це повідомлення-рішення залишено без змін (том 1 а.с. 15-22).

На підставі цього рішення ГУ ДФС у Полтавській області № 465/Ш/16-31-10-04-11 24 вересня 2015 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0162631701 про донарахування ФОП ОСОБА_6 суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на суму 39372,00 грн, в тому числі: за основним платежем 26248,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 13124,00 грн (том 1 а.с. 13).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують реальність фінансово-господарських операцій по оренді у 2012-2014 роках. Крім того, згідно з чинним податковим законодавством, формування податкового кредиту та витрат господарської діяльності не залежить від правильності ведення податкового обліку іншими особами і фактичної сплати ними податків до бюджету.

Скасовуючи рішення суду і відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження витрат, пов'язаних з виконанням договорів оренди, а тому відповідач дійшов обґрунтованого висновку про завищення ФОП ОСОБА_6 суми податкового кредиту.

Проте з такими висновками повністю погодитись неможливо.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) (далі - Закон № 996-ХIV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

З наведеного визначення слідує, що господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК (2755-17) .

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених за правилами встановленими статтею 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтвердженихподатковими накладними (або підтверджених податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджених митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 19 квітня 2016 року (справа № 21-4895а15 (816/11081/14)).

В пункті 177.2 статті 177 ПК наведене основне правило податкового обліку приватного підприємця, який застосовує загальну систему оподаткування, зокрема: об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Це означає, що по-перше, доходи та витрати відображаються за касовим методом. Тобто, доходи визнаються не в момент їх нарахування, а в момент отримання. Витрати визнаються лише в тому випадку, якщо вони фактично понесені (оплачені), а не тільки нараховані. По-друге, витрати відображаются у момент отримання доходу, якого вони стосуються, а не в момент їх оплати.

Як видно із матеріалів справи, у 2011- 2014 роках між позивачем та Приватним підприємством "Дружба" укладались договори оренди нежитлового приміщення за адресою : АДРЕСА_1, площею 140 кв.м (том ІІІ а.с.19-30). За умовами цих договорів орендар - ФОП ОСОБА_6 зобов'язувався компенсувати орендодавцю комунальні послуги по експлуатації приміщення згідно з фактично оплаченими рахунками.

На підтвердження виконання цих договорів, позивачем надано копії актів здачі -прийняття послуги, рахунків - фактур, платіжних доручень та податкових накладних ( том І а.с. 117- 201), із змісту яких видно, що позивачем впродовж 2012-2014 років на розрахунковий рахунок ПП "Дружба" перераховані кошти на відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг за оренду приміщення за вказаними договорами.

При цьому, ці кошти перераховані позивачем згідно з рахунками-фактурами ПП "Дружба", в яких підприємство самостійно визначило перелік та суму фактичних витрат за оренду в тому числі вартість комунальних послуг).

Це означає, що первинні документи (калькуляції, розрахунки, відомості, квитанції та ін.) знаходяться у ПП "Дружба", а ФОП ОСОБА_6 лише відшкодував орендодавцю нараховані ним суми згідно з укладеними договорами. При цьому, ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, як контролюючий орган, міг витребувати ці документи у контрагента позивача з метою повного і всебічного з'ясування обґрунтованості віднесення позивачем спірних сум до експлуатаційних витрат.

Отже, надані ФОП ОСОБА_6 бухгалтерські документи свідчать про реальність проведених позивачем платіжних операцій по ПП "Дружба".

Разом з тим, із наданих рахунків-фактур видно, що до витрат по комунальним послугам ПП"Дружба" включило, зокрема вартість оренди землі, збирання та вивезення відходів, газу та газопостачання, охорону та пожежне спостереження, відшкодування яких не передбачено укладеними договорами оренди.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що у 2012 році ФОП ОСОБА_6 також додатково здійснював оплату послуг охорони Приватному підприємству "Явір" (том ІІ а.с. 35-47), а у 2014 році оплачував вивезення відходів ПКАТА 1628 (ТЦП) (том ІІ а.с. 73-85). Проте, суди не дали правової оцінки цим угодам (в тому числі здійсненим по ним платежам) і висновки щодо правомірності віднесення цих платежів до витрат у судових рішеннях відсутні.

Тобто, питання віднесення таких сум до експлуатаційних витрат вимагає більш детального вивчення, а тому під час нового розгляду судам слід перевірити на підставі яких документів обчислювалися суми витрат з комунальних послуг ПП "Дружба" і правомірність включення до цих витрат платежів, відшкодування яких не передбачено договорами оренди.

Що стосується сум витрат за договорами оренди, укладеними між позивачем та ФОП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_7, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.5 договору оренди нежитлового приміщення від 25 січня 2012 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_6 зобов'язувався сплачувати орендодавцю 5000,00 грн щомісячно (том ІІІ а.с. 15).

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивач надав акти виконаних робіт від 29 лютого, 30 березня та 27 квітня 2012 року. Проте, зміст цих документів свідчить про те, що орендодавець надав послуги в повному обсязі і встановив її вартість у сумі 5000,00 грн. Інформація про те, що ці кошти сплачені орендарем - ФОП ОСОБА_6 у цих актах відсутня (том ІІІ а.с. 16- 18), а бухгалтерських документів, що підтверджують факт оплати послуг оренди за договором з ФОП ОСОБА_8, позивач не надав.

Зміст актів виконаних робіт від 24 жовтня та 22 листопада 2013 року за договором оренди, укладеним з ПП ОСОБА_7 (том ІІІ а.с. 8-9), є ідентичним змісту актів ФОП ОСОБА_8 і також не містить інформації про здійснення позивачем виплат згідно з цими актами.

Крім того, із змісту наданих позивачем квитанції, виданих ПП ОСОБА_7, неможливо встановити суб'єкта, який здійснив оплату зазначених в них послуг (том ІІІ а.с. 7) і така квитанція є документом, що застосовується в процесі розрахунків із споживачами за побутові послуги, до яких не відноситься послуги з надання у користування приміщення (оренда).

При цьому, відповідно до абзацу 1 підпункту "б" пункту 176.2.статті 176 розділу ІV ПК особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

На виконання цієї норми наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1020 (z0046-11) (норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин) затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) (далі - Податковий розрахунок) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку.

Отже, за приписами наведених норм, позивач був зобов'язаний за місцем своєї податкової адреси подати форму № 1ДФ, в якій відобразити виплачений фізичній особі дохід у вигляді орендної плати та суму утриманого податку. Проте в матеріалах справи такі відомості відсутні.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, висловленим у мотивувальній частині рішення про відсутність підстав для зарахування до експлуатаційних витрат сум, сплачених позивачем за договорами, укладеними з ФОП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_7 Проте, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки надані позивачем бухгалтерські документи свідчать про реальність частини проведених ФОП ОСОБА_6 платіжних операцій по ПП "Дружба".

Разом з тим, питання щодо відшкодування позивачем ПП "Дружба" вартості оренди землі, збирання та вивезення відходів, газу та газопостачання, охорону та пожежне спостереження та віднесення цих платежів до експлуатаційних витрат вимагає більш детального вивчення судами, тому під час нового розгляду суду слід перевірити на підставі яких документів обчислювалися суми витрат з комунальних послуг ПП "Дружба" і правомірність включення цих витрат до платежів, відшкодування яких не передбачено договорами оренди.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.