Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Калашнікової О.В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Заводського районного суду міста Запоріжжя від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Запоріжжя (далі - відповідач, УПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 13 липня 2006 року він перебуває на обліку в УПФУ та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Після призначення пенсії він продовжував працювати та з 13 липня 2016 року набув право на пенсію за віком через досягнення загального пенсійного віку. Проте, на звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком отримав відмову з мотивів того, що вже отримує пенсію за віком.

Позивач вважає рішення відповідача незаконним, зазначає, що пенсія, яку він отримував, була передбачена Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , тоді як право на пенсію за віком передбачене Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Тобто, на думку позивача, мова йде про різні види пенсій.

З наведених підстав позивач просив: визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя призначити йому пенсію за віком з 13 липня 2016 року із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Заводський районний суд м. Запоріжжя постановою від 6 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що з 13 липня 2006 року і до цього часу позивач отримує один і той же вид пенсії, через що його вимоги про нове призначення пенсії такого ж виду із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні роки, не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Положення частини першої статті 5 Закону України № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) передбачають, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, Законом № 1058-IV (1058-15) прямо встановлені три види пенсій, а саме - за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

Положення статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачають, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, пенсія особам, які мають пільговий трудовий стаж передбачений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у відповідності до наведеного вище також призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) , як пенсії за віком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 за його заявою була призначена пенсія за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 13 липня 2006 року.

Станом на теперішній час пенсія ОСОБА_1 обчислена при страховому стажі роботи 42 роки 08 місяців 23 дні, з них - робота за списком № 1 - 30 років 11 місяців 10 днів.

Розмір пенсії з 13 липня 2016 року складає - 2600,57 грн., в тому числі:

- основний розмір пенсії за віком - 1929,50 гривень;

- доплата за понаднормативний стаж (47 років) - 504,78 гривень;

- підвищення 20 % росту заробітної плати - 66,29 гривень;

- доплата з 01.05.2012 р. - 100,00 гривень.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Посилання позивача на те, що з 13 липня 2006 року йому призначена пенсія на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не відповідно до положень Закону 1058-IV (1058-15) , не можна взяти до уваги, оскільки нормами статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з моменту прийняття і до цього часу врегульоване призначення саме пенсії за віком на пільгових умовах, а не якийсь інший вид пенсії, на чому наполягає позивач.

Отже, з 13 липня 2006 року і до цього часу позивач отримує один і той же вид пенсії, а тому підстави для призначення пенсії за віком у відповідності до частини другої статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за три роки, що передують року звернення з такою заявою, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Заводського районного суду міста Запоріжжя від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.