826/17195/14 Про стягнення податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин - 09.08.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення податкового боргу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, -

У листопаді 2014 року Полтавська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - позивач, контролюючий орган) звернулась до суду з позовом про стягнення з банківських рахунків Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач, Товариство) податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 17 435 403,34 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано висновком проте, що на момент розгляду справи відповідачем було сплачено податковий борг, про стягнення якого заявлено вимогу, крім того, суд вказав, що повноваження щодо стягнення податкового боргу з плати за користування надрами з відповідача належить виключно Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, а не позивачу у даній справі.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог контролюючого органу.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернувся до суду з позовом з метою стягнення з Товариства податкового боргу у розмірі 17 435 403,34 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у ході судового розгляду справи позивачем неодноразово подавались заяви про зміну позовних вимог.

4 квітня 2015 року (згідно штампу на поштовому конверті) позивачем подано заяву про зміну (збільшення) позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема нафти, природного газу та газового конденсату у розмірі 26 316 218,96 грн.

Крім того, судами також встановлено, що позивачем вчинялися дії щодо позасудового стягнення з Товариства податкового боргу. Зокрема, було оформлено інкасові доручення (розпорядження) від 4 та 5 лютого 2015 року про стягнення з відповідача податкового боргу з плати за користування надрами на загальну суму 227 659 048,47 грн. В інкасових дорученнях (розпорядженнях), які оформлені за різними номерами, зазначена єдина підстава для їх оформлення, а саме - рішення контролюючого органу від 4 лютого 2015 року № 388/10/16-24-25-17.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп. 14.1.175 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 19.1 ст. 19 Податкового кодексу України (2755-17) контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів та здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

А згідно пп. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 вказаного кодексу контролюючі органи мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (пп. 14.1.137 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 41.2 ст. 41 органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

А п. 41.1 ст. 41 визначено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

З аналізу вказаних норм вбачається, що Полтавська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області є контролюючим органом, якому надано право здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу, у тому числі і стягувати суми податкового боргу.

Пунктом 63.1 ст. 63 Податкового кодексу України передбачено, що облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків (п. 63.2 ст. 63 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" з 28.11.1997 року перебуває на податковому обліку в Новосанжарському відділенні Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області як платник податків за неосновним місцем обліку (платник окремих податків - плата за користування надрами для видобування корисних копалин).

Так, відповідно до пп. 263.11.1 п. 263.11 ст. 263 Податкового кодексу України платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин та уповноважена особа, визначена відповідно до підпункту 263.1.4 пункту 263.1 статті 263 цього Кодексу, до закінчення граничного строку подання податкових розрахунків, визначеного розділом II цього Кодексу, та за формою, встановленою відповідно до статті 46 цього Кодексу, подають за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, а при видобуванні вуглеводневої сировини, що дорівнює календарному місяцю, податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин до контролюючого органу:

за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини, у разі розміщення такої ділянки надр у межах території України;

за місцем обліку платника у разі розміщення ділянки надр, з якої видобуто корисні копалини, в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

А відповідно до пп. 263.12.1 п. 263.12 ст. 263 платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин та уповноважена особа, визначена відповідно до підпункту 263.1.4 пункту 263.1 статті 263 цього Кодексу, протягом десяти календарних днів після закінчення граничного строку подання податкового розрахунку за податковий (звітний) період сплачують податкові зобов'язання у сумі, визначеній в розрахунку з плати, поданому ними контролюючому органу:

Таким чином Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", як платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зобов'язане подавати відповідну звітність та сплачувати податкові зобов'язання за місцезнаходженням ділянки надр, з якої видобуті корисні копалини, тобто до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Відповідно до п. п. 1, 11 розділу II Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05 грудня 2013 року № 765 (z0217-14) (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), (далі - Порядок № 765), з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску територіальними органами Міндоходів відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, а для обліку сум передоплати - за кожним платником. Зворотний бік інтегрованої картки відображає стан розрахунків платника (суми нарахованого та сплаченого платежів, пені, штрафних (фінансових) санкцій, процентів за користування розстроченням (відстроченням) грошових зобов'язань (податкового боргу), суми податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, надміру та/або помилково сплачені, заявлені до відшкодування тощо) за податками, зборами, єдиним внеском, митними платежами, операції, що проводяться з коштами передоплати.

Як вбачається з матеріалів справи Полтавською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області з метою обліку переплат та податкового боргу відкрито інтегровані картки платника податку - Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" за платежами: плати за користування надрами для видобування нафти, плати за користування надрами для видобування газу.

Таким чином враховуючи вищезазначене колегія суддів приходить до висновку, що саме Полтавська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області є контролюючим органом, який має проводити заходи щодо погашення податкового боргу, що обліковується за Публічним акціонерним товариством "Укрнафта", та який виник у результаті несплати податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, що розташовані на території Новосанжарського району Полтавської області.

Щодо висновку судів попередніх інстанцій відносно заявлення позивачем вимог про зменшення та збільшення суми позовних вимог суд зазначає наступне.

Так, в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій зазначено, що позивач звернувся до суду із позовом з метою стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 17 435 403,34 грн. У ході судового розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема нафти та природного газу, у розмірі 15 908 050,87 грн., а в подальшому подано заяву про збільшення позовних вимог та стягнення податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема нафти, природного газу та газового конденсату у розмірі 24 810 008,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Також відповідно до п. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Таким чином, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Суд звертає увагу на те, що позивачем також було подано заяву про зміну (збільшення) позовних вимог від 3 квітня 2015 року (т. 2 а. с. 15-17), а саме про стягнення з відповідача податкового боргу з плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема нафти, природного газу та газового конденсату, у розмірі 26 316 218,96 грн. Проте вказана заява позивача залишилась без належного реагування, оскільки в рішенні суду першої інстанції вказано суму, що заявлена до стягнення, у розмірі 24 810 008,79 грн. (заява зміну позовних вимог від 19 березня 2015 року), а ухвали суду про відмову у прийнятті чи повернення такої заяви матеріали справи не місять. Судом апеляційної інстанції також не було враховано вищезазначену заяву контролюючого органу.

Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання суду першої інстанції на лист Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2011 року № 571/11/13-11 (v0571760-11) , в якому висловлено позицію, що збільшення вимог у разі внесення подання про стягнення коштів за податковим боргом має місце в тому випадку, коли збільшується сума заявленого до стягнення боргу, що виник у той самий податковий період із тих самих підстав (наприклад, за тією самою податковою декларацією чи на підставі того самого податкового повідомлення-рішення), а у випадку заявлення контролюючим органом вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, який виник із різних підстав (у різних податкових періодах, на підставі різних процедур узгодження тощо), то в такому разі має місце об'єднання однорідних позовних вимог, у даному випадку є недоречним, оскільки вказана позиція стосується лише подання про стягнення коштів за податковим боргом внесеного в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, а не загального судового провадження.

Як вбачається з позовної заяви та заяв про зміну позовних вимог податковий борг відповідача виник в результаті несплати самостійно визначених у відповідній звітності податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин та узгоджених сум штрафних (фінансових) санкцій визначених Товариству податковими повідомленнями - рішеннями за результатами проведених перевірок.

Як встановлено судами попередніх інстанцій після 19 травня 2015 року відповідач сплатив позивачу 35 805 981,00 грн. Крім того, заявлений до стягнення податковий борг зменшено за рахунок уточнення раніше задекларованого зобов'язання на суму 8 504 963,00 грн.

Здійснення оплати на суму 35 805 981,00 грн. підтверджено наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями: № 2697 від 19 серпня 2015 року; № 7412 від 26 серпня 2015 року; № 7413 від 26 серпня 2015 року; № 7414 від 26 серпня 2015 року; № 5830 від 26 серпня 2015 року; № 5832 від 26 серпня 2015 року; № 5831 від 26 серпня 2015 року; № 6186 від 31 серпня 2015 року; № 6187 від 31 серпня 2015 року; № 6188 від 31 серпня 2015 року; № 7889 від 29.10.2015 року; № 7898 від 29 жовтня 2015 року; № 8471 від 26 листопада 2015 року; № 8480 від 26 листопада 2015 року; № 221 від 26 січня 2016 року; № 218 від 26 січня 2016 року; №1014 від 19 лютого 2016 року.

Таким чином, враховуючи, що відповідач сплатив кошти в сумі 35 805 981,00 грн., які у відповідності до вимог п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, автоматично зараховуються в рахунок зменшення податкового боргу, суди дійшли висновку що борг позивача, про стягнення якого заявлено вимогу, вже погашено.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Так, дійсно згідно з п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст. 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Однак для правильного вирішення справи судам необхідно було детально дослідити на погашення яких саме боргів контролюючим органом було зараховано сплачені позивачем кошти та заборгованість за які періоди фактично було погашено і на підставі дослідженого дійти висновку про наявність чи відсутність боргу.

Крім того, у разі наявності податкового боргу необхідно також дослідити вжиття контролюючим органом заходів з його погашення, зокрема, дослідити обставини дотримання позивачем положень податкового законодавства щодо направлення відповідачу податкової вимоги, що визначено п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України.

Суду також необхідно звернути увагу на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року у справі № 826/2147/15 (про визнання протиправними та скасування інкасових доручень), яку суди першої та апеляційної інстанції вказують у своїх рішеннях у цій справі, була скасована в частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, що залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.