Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Веденяпіна О.А. Нечитайла О.М.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю представника позивача Сивенка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року,-

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Горобина" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2014 року № 0002912203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (ПДВ) на 27 451,00 грн. та від 18.12.2014 року № 0004162203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 523 501,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2014 року № 0002912203 в частині зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ у розмірі 27 423,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0004162203 в частині зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ на 515 969,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення в частині задоволених позовних вимог обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано витрати та податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовити повністю.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Горобина" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року до 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2014 року № 3554/2230/31162928/46.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу Украйни, внаслідок чого Товариством занижено ПДВ на загальну суму 2 127 762,00 грн. Також позивачу зменшено залишок від'ємного значення по рядку 24 декларації на загальну суму 27 451,00 грн., та зменшено значення зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового періоду) по ряд.20.1 у зменшення суми податкового боргу з ПДВ на суму 547 989,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано наступним. Так, підставою для зменшення податкового кредиту з вартості компенсованих працівникам паливно-мастильних матеріалів за використання ними власних автомобілів у службових цілях стала відсутність нотаріального посвідчення договорів, а також відсутність первинних документів, які б підтверджували б фактичне використання списаного на власні автомобілі працівників Товариства палива у господарській діяльності позивача.

Висновки контролюючого органу стосовно завищення податкового кредиту з ПДВ з отриманих позивачем та Слобожанською філією ТОВ "Горобина" маркетингових послуг та послуг з передпродажної підготовки товару обґрунтовано тим, що в актах приймання-передачі отриманих послуг не вказаний вимірник фінансово-господарських операцій та дані, в яких магазинах надавалися такі послуги.

Також, контролюючий орган вказує, що по операціях з придбання товарів (сплав алюмінію у чушках, тканини) у постачальників ТОВ "Себо Плюс", ТОВ "НАМТАР", ТОВ "Донметспав", витрати ТОВ "Горобина" з урахуванням ПДВ склали 7 833 505,00 грн., що на 1 224 608,00 грн. більше від суми реалізації товарів, а отже позивач у зв'язку з придбанням товарів, які в подальшому реалізовані на експорт, поніс більше витрат ніж отримав виручки від їх реалізації, що свідчить про відсутність економічної вигоди та про спрямованість таких операцій на зменшення податкових зобов'язань зі сплати до бюджету ПДВ.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за договорами купівлі-продажу, укладеними між Слобожанською філією ТОВ "Горобина" та ТОВ "Сумська Горобина" обґрунтовано відсутністю товарно-транспортних накладних. Також відповідач вказує, що операції, вчинені протягом липня 2012 року - грудня 2013 року, щодо систематичного перерахування Слобожанською філією ТОВ "Горобина" підприємству ТОВ "Славяни" попередньої оплати за поставку товару в одному податковому періоді та повернення її в наступному податковому періоді, здійснені без реального наміру виконати умови укладеного договору та спрямовані на безпідставне збільшення та коригування податкового кредиту з ПДВ та не містять у своїй суті розумних економічних причин (ділової мети).

Серед іншого, перевіркою встановлено і заниження податкового зобов'язання з ПДВ за лютий 2013 року в сумі 7 449,00 грн. в результаті включення до реєстру податкових накладних за лютий 2013 року суми ПДВ у розмірі 940,87 грн. замість 8 389,90 грн., зазначених у податкових накладних по взаємовідносинам з ТОВ "Винград".

На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження контролюючим органом прийнято оскаржувані Товариством податкові повідомлення - рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Слобожанською філією ТОВ "Горобина" та контрагентами укладено ряд договорів, зокрема з

ПАТ "Аграрник" укладено договір про надання послуг від 03.01.2012 року № 33 (забезпечення обсягу продаж (збуту) продукції);

ФОП ОСОБА_5 укладено договір про надання маркетингових послуг від 01.08.2011 року № 1108007;

ФОП ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг від 26.12.2012 року (забезпечення обсягу продаж (збуту) продукції);

ДП "Універмаг" укладено договір про надання послуг від 03.01.2012 року № 1 (забезпечення обсягу продаж (збуту) продукції);

ТОВ "Еко" укладено договір про надання послуг від 01.01.2012 року № 2046/11 (маркетингові послуги);

ТОВ "Альянс Маркет" укладено договір про надання послуг від 18.09.2012 № МА 1578/12 (послуги з реклами, маркетингового дослідження ринку товарів, та інші маркетингові послуги).

Так, маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут.

Документами, що підтверджують фактичне отримання маркетингових послуг можуть бути акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання послуги, який повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", звіт про проведення маркетингових досліджень, в якому мають бути викладені результати таких досліджень і дані рекомендації замовнику, а також бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення асортименту товарів, обсягу продажу, розміру доходу тощо.

При цьому слід зазначити, що жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг чи звіту, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону № 996-XIV для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано акти виконаних робіт, звіти про надання маркетингових та передпродажних послуг з розповсюдження поставленої продукції, платіжні доручення, податкові накладні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи акти виконаних робіт (наданих послуг) є належно оформленими та містять всі обов'язкові реквізити, зокрема, найменування наданих послуг, їх кількість, одиниця виміру та період за який такі послуги були надані, а у звітах про надання маркетингових та передпродажних послуг з розповсюдження поставленої продукції вказано: період надання послуг та місце їх надання, номера та дати договорів, на виконання яких вони надавалися, перелік вчинених дій, зокрема "поставлений товар розміщено на поличках у місці продажу у торговій мережі", "поставлений товар внесено до інформаційних баз".

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми права, суд касаційної інстанції, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надані позивачем первинні документи є належно оформленими, мають всі обов'язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, а отже підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Таким чином, Товариством цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ за вказаними господарськими операціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Слобожанською філією ТОВ "Горобина" було укладено 43 договори із працівниками підприємства про використання власних автомобілів у службових цілях.

В підтвердження вказаних обставин позивачем надано договори укладені з працівниками підприємства.

Відповідно до п.1.1 договорів працівники зобов'язуються використовувати для службових поїздок власні легкові автомобілі, визначені в договорах, а також зобов'язуються забезпечити своїми силами їх керування та технічну експлуатацію, а роботодавець зобов'язується сплачувати працівникам компенсацію за використання власних автомобілів для службових поїздок.

Розділом 2 посадової інструкції закріплені такі завдання та обов'язки менеджерів зі збуту, необхідні для виконання покладених на них функцій: забезпечення виконання планових показників по обсягу продажу і чисельності клієнтської бази на закріпленому маршруті, збирати інформацію про асортимент продукції і методи роботи конкурентів на закріпленому маршруті (п.2.4, п.2.10).

Отже, належні на праві власності працівникам позивача автомобілі залишалися в користуванні працівників для виконання ними своїх службових обов'язків, визначених посадовою інструкцією.

Враховуючи те, що умовами укладених договорів не передбачається передачі автомобілів у користування підприємства, а працівники здійснюють їх експлуатацію самостійно, не знаходять свого підтвердження доводи відповідача, що укладені договори є договорами оренди, і на них повинні поширюватись норми Цивільного кодексу України (435-15) щодо форми їх вчинення, тобто нотаріального посвідчення, та нікчемності в разі її недотримання.

Для використання власних автомобілів в службових цілях працівникам Слобожанської філії ТОВ "Горобина" було виписано паливо, в підтвердження чого позивачем надано акти на списання паливно-мастильних матеріалів (ПММ), що відповідачем не заперечувалось.

Паливо для використання працівниками власного автотранспорту в службових цілях придбавалося у ТОВ ВТФ "Авіас", що підтверджується наданими договором на відпуск ПММ за паливними картами від 01.01.2013 року № 618, накладними на отримання ПММ, податковими накладними.

В підтвердження фактичного використання працівниками палива для заправки власного автотранспорту, який використовувався в службових цілях, позивачем надано також заправні відомості та подорожні листи службового автомобіля.

Посилання контролюючого органу на те, що паливні картки не є доказом в підтвердження розмірів компенсації вартості палива за договорами використання працівниками Слобожанської філії ТОВ "Горобина" власного автотранспорту у службових цілях, суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги, оскільки умовами п.2.1 договору укладеного з ТОВ "Авіас" на відпуск ПММ від 01.01.2013 року передбачено облік поставленого пального та відпуск ПММ працівникам на підставі паливних карток, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ в ціні палива, яке було використано працівниками Товариства в службових цілях.

Щодо висновку контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Сумська Горобина" суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Слобожанською філією ТОВ "Горобина" та ТОВ "Сумська Горобина" укладено договір поставки лікеро-горілчаних виробів та продуктів харчування від 17.09.2012 року № 1209111.

Пунктом 1.3 вказаного договору передбачено, що асортимент, кількість, ціна товару відображається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а також у товарно-транспортних накладних на кожну партію товару.

Проте, посилання контролюючого органу на неправомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за вказаними господарськими операціями через відсутність товарно-транспортних накладних в підтвердження фактичного переміщення товару, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2012 року та акту від 28.07.2014 року № 2710/2204/37655248/39 "Про результати планової виїзної перевірки Слобожанська філія ТОВ "Горобина", склади Слобожанської філії ТОВ "Горобина" та ТОВ "Сумська Горобина" знаходяться за однією адресою, а саме: м. Суми, вул. Черепіна, 29, а отже потреба у транспортуванні товару відсутня.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентом, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Отже, Товариством правомірно було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "Сумська Горобина".

З приводу операцій, вчинених протягом липня 2012 року - грудня 2013 року, щодо перерахування Слобожанською філією ТОВ "Горобина" підприємству ТОВ "Славяни" попередньої оплати за поставку товару в одному податковому періоді та повернення її в наступному податковому періоді, що на думку контролюючого органу є свідченням відсутності у сторін договору купівлі-продажу від 25.12.2011 року реального наміру виконати його умови та розумних економічних причин (ділової мети), суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу вказаної норми вбачається, що списання кошів та отримання товару розцінюються як дві рівнозначні підстави для нарахування податкового кредиту.

Згідно з абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, повернення попередньої оплати за товар у наступних податкових періодах не є порушенням Податкового кодексу України (2755-17) , який передбачає, що податковий кредит може нараховуватись після списання коштів, незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, за умови, що в подальшому належного коригування податкового кредиту та податкового зобов'язання в порядку, встановленому ст.192 вказаного Кодексу.

Зокрема, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 192.1, п. 192.3 ст. 192 Податкового кодексу України).

Отже, у разі коли отримувач коштів повертає їх контрагенту то обидві сторони правочину повинні відкоригувати свої податкові зобов'язання, що і відбулося в спірних правовідносинах.

Як встановлено судами на повернуту попередню оплату ТОВ "Славяни" складено розрахунки коригування кількісних та вартісних показників, які включені Слобожанською філією ТОВ "Горобина" до складу декларації, рядок "коригування податкового кредиту", відповідного періоду.

Отже, саме по собі повернення попередньої оплати за товари, за умови правильного відображення такої операції в податковій звітності, не може бути підставою для висновку про завищення підприємством податкового кредиту із ПДВ, крім того, Податковий кодекс України (2755-17) не містить заборони чи обмеження платникам податків здійснювати коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг в наступних податкових періодах.

Відносно завищення позивачем податкового кредиту за господарськими операціями проведеними з ТОВ "Себо Плюс", ТОВ "НАМТАР", ТОВ "Донметспав" слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Себо Плюс", ТОВ "НАМТАР", ТОВ "Донметспав" укладені договори купівлі-продажу товарів (сплавів алюмінію, тканини) від 14.05.2013 року № 14/05, від 15.07.2013 року № 5 та від 29.08.2012 року № 10/12 на загальну суму 5 950 569,42 грн., які в подальшому були передані на реалізацію згідно з договором комісії від 15.04.2013 року № 10/к-13, укладеним з ПП "Суми-Руно", та реалізовані на експорт відповідно до зовнішньоекономічних контрактів від 25.12.2013 року № 12SFD з AVKUN TRADING LLC (Болгарія) та від 17.01.2012 року № 1712 з ТОВ "ІСТ" Російська Федерація. Також ТОВ "Донметсплав" за дорученням ТОВ "Горобина" (договір комісії від 05.09.2012 року № 11/12) реалізовано на експорт сплав алюмінію вторинного в чушках АК5М2 відповідного до контракту від 05.07.2013 року № 130705, одержувач: Major Industrial Alloys, Нідерланди.

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано копії відповідних договорів та специфікацій до них, актів приймання-передачі, міжнародної автомобільної накладної, вантажних митних декларацій, звітів комісіонерів, актів наданих послуг, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень.

Посилання податкового органу на те, що позивачем за вказаними господарськими операціями неправомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, оскільки такі операції були збитковими та не пов'язані з господарською діяльністю позивача, суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги, виходячи з наступного.

Так, відповідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Згідно п. 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" встановлено, що до витрат підприємств відноситься собівартість реалізованих товарів, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

У відповідності до п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка включає в себе суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків.

Відповідно до пп. 14.1.178. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Таким чином за правилами Податкового кодексу України (2755-17) та Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку кошти, сплачені в ціні товару як податок на додану вартість, не є витратами.

Відповідно до пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Отже, податкові зобов'язання з податку на додану вартість при експорті товарів не виникають.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з акту перевірки позивач придбав у ТОВ "Себо Плюс", ТОВ "НАМТАР", ТОВ "Донметспав" тканини та сплави алюмінію на загальну суму 7 780 792,14 грн., загальна сума витрат без врахування ПДВ склала 6 520 320,72 грн.

В подальшому придбані товари позивачем було реалізовано на експорт за ціною 6 608 896,92 грн. Експортні операції оподатковані податком на додану вартість за нульовою ставкою. Таким чином, Товариством було отримано прибуток від експортних операцій в розмірі 88 576,20 грн.

Отже, висновок контролюючого органу щодо збитковості вищезазначених господарських операцій є помилковим.

Крім того, необхідно зазначити, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

А зі змісту пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України вбачається, що господарська діяльність - це діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Отже, для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів (послуг), що ним придбані, незалежно від економічного ефекту такого використання.

Не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, враховуючи вказане суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що операції з придбання товару у ТОВ "Себо Плюс", ТОВ "НАМТАР", ТОВ "Донметспав" та його подальшої реалізації безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, спрямовані на отримання прибутку, який фактично і був отриманий позивачем, та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Отже, у ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальність вчинених позивачем господарських операцій, їх пов'язаність з господарською діяльністю Товариства, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Щодо заниження податкового зобов'язання з ПДВ за лютий 2013 року на суму 7 449,00 грн. за податковими накладними по взаємовідносинам з ТОВ "Винград" та виявлених порушень відповідно до актів списання, то в цій частині рішення фактично не оскаржується, відповідає закону і залишається без змін з мотивів, наведених у постанові суду першої інстанції.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку про правомірність задоволення судами позовних вимог Товариства про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.09.2014 року № 0002912203 в частині зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 27 423,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0004162203 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 515 969,00 грн.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що в позовній заяві позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0004162203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 523 501,00 грн., про що також зазначено і в описовій частині судового рішення апеляційної інстанції, проте судом першої інстанції в судовому рішенні було помилково двічі зазначено податкове повідомлення-рішення від 18.09.2014 року № 0002912203 замість податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 року № 0004162203. Вказана описка не призвела до неправильного вирішення справи по суті.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року у справі № 818/1386/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235- 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала в повному обсязі складена 10.08.2017 року.