Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В.

Мороз Л.Л.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі №185/6492/16-а (2-а/185/461/16) за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_7, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

1 серпня 2016 року ОСОБА_4 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулась до суду з адміністративним позовом до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа - ОСОБА_7, в якому просила:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо переведення ОСОБА_7 з пенсії за віком, яку вона отримувала згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на пенсію у зв'язку із втратою годувальника;

- зобов'язати відповідача припинити пенсійні виплати ОСОБА_7 у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) ;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсійних виплат у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Позов мотивовано тим, що відповідачем неправомірно призначено пенсію ОСОБА_7 у зв'язку з втратою годувальника, оскільки вона не була на повному утриманні померлого її сина і не одержувала від нього допомогу, що була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року під час виконання обов'язків військової служби на території проведення бойових дій в районі міста Авдіївка Донецької області загинув ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, який був чоловіком ОСОБА_4, батьком ОСОБА_5, ОСОБА_6, сином ОСОБА_7.

03.06.2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) для себе та своїх дітей.

З 21.03.2016 року позивачу призначено пенсію по втраті годувальника на двох дітей загиблого годувальника, розмір пенсії розрахований згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

З 01.07.2016 року пенсія по втраті годувальника призначена на 4 утриманців рівними частинами: на дружину померлого ОСОБА_4, дітей померлого ОСОБА_5, ОСОБА_6, мати померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_7

Не погодившись з правомірністю та обґрунтованістю дій відповідача по призначенню пенсії по втраті годувальника ОСОБА_7 позивач оскаржила їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_7, як матері померлого під час виконання обов'язків військової служби ОСОБА_8 було правомірно призначено пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , право ОСОБА_7 на призначення пенсії за загиблим сином, передбачено законом та не залежить від факту перебування на його утриманні за його життя.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно приписів ст. 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) внаслідок участі у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї.

В свою чергу, відповідно до абзацу другого статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається, зокрема, непрацездатним батькам загиблого.

Отже, системний аналіз норм права свідчить, що у відповідності до приписів пенсійного законодавства, незалежно від перебування на утриманні годувальника (військовослужбовця) право на призначення пенсії мають, зокрема, непрацездатні батьки померлого.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_7 є матір'ю загиблого у зв'язку з виконання військового обов'язку ОСОБА_8. На час загибелі сина ОСОБА_7 як непрацездатна особа перебувала на обліку в Павлоградському об'єднаному управління ПФУ та отримувала пенсію по інвалідності, а подальшому була переведена на пенсію за віком.

За заявою від 10.06.2016 року ОСОБА_7 як непрацездатна особа набула право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника на підставі абз.2 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно ст. 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Судами встановлено, що на час призначення пенсії позивачу на двох малолітніх дітей розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) був більшим ніж розмір відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , тому пенсію у зв'язку з втратою годувальника було призначено саме відповідно до закону, який давав більшу пенсію.

На підставі заяви позивача від 14 червня 2016 року їй було виділено долю як дружині, яка зайнята доглядом за дітьми померлого годувальника, які не досягли 8 річного віку, і не працює.

Відтак пенсія по втраті годувальника фактично призначена на 4 осіб, а саме: на 2 малолітніх дітей загиблого, як осіб, які були на його утримання, дружині загиблого, як особі, яка втратила джерело засобів до існування та доглядає за дітьми до досягнення ними 8 років на підставі вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , та матері загиблого, як непрацездатній особі, яка має право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби" (2262-12) .

Отже, враховуючи вище наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо призначення ОСОБА_7 пенсії по втраті годувальника, як непрацездатній матері, на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.