Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Стародуба О.П.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, ліквідаційної комісії Корсунь-Шевченківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року, -

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась в суд з адміністративним позовом до ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - ліквідаційна комісія УМВС України в Черкаській області), ліквідаційної комісії Корсунь-Шевченківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - ліквідаційна комісія Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області) та з урахуванням уточнень до позовної заяви просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області № 312 о/с від 6 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справу запас Збройних сил України на підставі пункту 64 підпункту "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114) (через скорочення штатів).

- зобов'язати ліквідаційну комісію УМВС України в Черкаській області поновити її на посаді оперативного уповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Корсунь-Шевченківського РВ УМВС України в Черкаській області, а за відсутності такої посади призначити на іншу.

Вважала незаконним звільнення з роботи через скорочення штатів, оскільки воно відбулось без врахування рапорту від 6 листопада 2015 року про її намір проходження служби в Національній поліції України та на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходила службу в органах внутрішніх справ з 18 квітня 2005 року.

В подальшому, наказом УМВС України в Черкаській області № 289 о/с від 15 жовтня 2013 року позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20 вересня 2013 року по 23 липня 2016 року.

Наказом УМВС України в Черкаській області № 312 о/с від 6 листопада 2015 року ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України на підставі пункту 64 підпункту "г" Положення № 114 (114-91-п) (через скорочення штатів) та Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 № 580-VIII (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ).

Позивач, вважаючи звільнення незаконним, звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади через скорочення штатів, так як УМВС України у Черкаській області перебуває в процесі припинення юридичної особи в результаті його ліквідації, на підставі чого наказом МВС України № 1388 від 6 листопада 2015 року "Про організаційно-штатні питання" скасовано всі штати та скорочено усі посади в УМВС України у Черкаській області, а позивачем вчасно не виявлено бажання продовжувати службу в лавах Нацполіції, що підтверджується довідкою УМВС України в Черкаській області № 14/9-54 від 8 лютого 2016 року. Також вказували на те, що норми КЗпП України (322-08) на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки регулюються спеціальним законодавством, про що вказано в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року № 21-8а/15.

Проте, з такими висновками не можна погодитися, з огляду на наступне.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням № 114 (114-91-п) .

Згідно з пунктом 64 "г" Положення № 114 (114-91-п) , за яким звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

2 липня 2015 року прийнято Закон № 580-VIІI (580-19) . В розділі ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) зазначено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім окремих його положень. Закон опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті "Голос України", тому він набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Виходячи з цього, тримісячний строк попередження про майбутнє звільнення через скорочення штатів закінчувався 6 листопада 2015 року включно.

На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, за змістом пунктів 9 і 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (580-19) однією з необхідних умов для служби в поліції є бажання і згода працівника міліції на проходження такої служби, а для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів протягом трьох місяців з моменту попередження - відмова від проходження служби в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, скористалась правом вибору і виявила бажання проходити службу в Нацполіції шляхом подачі 6 листопада 2015 року через поштове відділення відповідного рапорту від 6 листопада 2015 року, що не заперечується відповідачем та підтверджується листом № 21/1/1 К-15 від 22 лютого 2016 року. У листі зазначено, що рапорт надійшов до ГУНП в Черкаській області лише 9 листопада 2015 року.

Також позивач вказувала, що починаючи з 29 жовтня 2015 року, вона неодноразово зверталась до відповідних службових осіб УМВС України в Черкаській області щодо подальших її дій, необхідних для проведення процедури прийняття на службу до Нацполіції, однак не отримувала відповіді.

Порядок вчинення дій в останній день строку врегульовано приписами частини першої статті 255 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), відповідно до яких якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно з частиною другою статті 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Отже, особи, які перебуваючи на посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України, виявили бажання в подальшому проходити службу в поліції, мали право включно до 6 листопада 2015 року подати відповідні рапорти до установ, з якими перебували у службових правовідносинах.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували наведені норми закону і прийшли до необґрунтованого висновку про невисловлення позивачем у встановлений строк бажання на проходження служби в поліції, посилаючись на відсутність відповідних доказів, про що зазначено у довідці УМВС України в Черкаській області № 14/9 від 8 лютого 2016 року.

Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Суди попередніх інстанцій наведеного врахували та належним чином не з'ясували, чи дійсно мала місце повна ліквідація органу, в якому проходила службу ОСОБА_4, що передбачає припинення всіх прав і обов'язків, чи фактична реорганізація, коли всі права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи.

Відповідно до положень статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Не встановлення судами зазначених вище обставин, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.