21-6126а15 Про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДФС про визнання індивідуальної податкової консультації недійсною,

У червні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію ДФС від 10 грудня 2014 року № 8467/6/99-99-17-03-03-15 (далі - Консультація).

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що Консультація суперечить нормам Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК (2755-17) ), Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП (322-08) ), Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) , Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ), Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 105 (105-2015-п) (набрав чинності після надання консультації; далі - Порядок), оскільки відповідно до зазначених нормативно-правових актів на доходи мобілізованих працівників не нараховується податок з доходів фізичних осіб і єдиний соціальний внесок.

Відповідач зазначив, що на час надання Консультації порядку, який регулював відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не було, а отже, ДФС, надаючи консультацію, діяла в межах чинного законодавства, оскільки механізм повернення зазначених коштів застосовується починаючи з березня 2015 року відповідно до Порядку (105-2015-п) .

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 23 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року, позов задовольнив: визнав недійсною Консультацію.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що обов'язок щодо здійснення компенсаційних виплат у держави виник з моменту набуття чинності Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (1275-18) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1275-VII (1275-18) ), а відсутність протягом 2014 року визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсації підприємствам середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України не є підставою для покладення на роботодавця обов'язку з нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки відповідно до абзацу "и" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 ПК (2755-17) та частини сьомої статті 7 Закону № 2464-VI виплата середнього заробітку мобілізованим працівникам звільнена від нарахування зазначених платежів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДФС, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частини третьої статті 119 КЗпП, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 та підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 ПК (2755-17) , просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 вересня 2015 року та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2015 року (№ К/800/9374/15), якою відмовлено у відкритті касаційного провадження на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2015 року про відмову у задоволенні позову у справі щодо визнання податкової консультації недійсною, де суди зазначили, що позивач нараховує мобілізованим працівникам середній заробіток, а не компенсаційні виплати, а тому зобов'язаний виконувати всі функції, встановлені ПК (2755-17) та Законом № 2464-VI (2464-17) .

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні питання щодо звільнення від нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

8 червня 2014 року набув чинності Закон № 1275-VII (1275-18) , яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі КЗпП (322-08) , ПК (2755-17) та Закону № 2464-VI (2464-17) .

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 1275-VII (1275-18) дію наведеної норми поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" (303/2014) , затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" (1126-18) .

Відповідно до абзацу "и" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 ПК (2755-17) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За правилами частини сьомої статті 7 Закону № 2464-VI не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, на час виникнення спірних відносин законодавство України передбачало звільнення від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску у разі отримання платниками податку (працівниками) компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу.

Однак, у 2014 році Кабінет Міністрів України не затвердив порядку та не виділив кошти для виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України.

Порядок був прийнятий у березні 2015 року.

Суди встановили, що протягом 2014 року Товариство за рахунок власних коштів проводило нарахування та виплату мобілізованим працівникам середнього заробітку.

В 2015 році зазначені кошти були компенсовані Товариству з Державного бюджету України.

Отже, оскільки наведені вище норми законодавства України не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, то вказані виплати можуть здійснюватися роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України в 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки компенсаційні виплати з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільнені від нарахування зазначених платежів.

Ураховуючи наведене, висновок судів у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому в задоволенні заяви ДФС слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.