Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року

у справі № 813/1123/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" (далі - позивач, Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 березня 2016 року № 0000342201, № 0000352201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2015 року № 0000352201. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2015 року № 0000352201 в частині визначення Товариству суми грошового зобов'язання у загальному розмірі 836704,50 грн, з них за податковими зобов'язаннями - 557803,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 278901,50 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити у їх задоволенні, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу Товариство, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просило касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт № 26/13-01-22-01/30028622 від 3 березня 2016 року, згідно з яким встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2014 рік на суму 140284,00 грн.; пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 585841,00 грн.

На думку податкового органу, позивачем до складу витрат безпідставно, було віднесено витрати на придбання юридичних послуг у Адвокатського об'єднання "Арцінгер". Такий висновок вмотивовано тим, що у актах про надання юридичних та консультаційних послуг не вказано обсяги наданих послуг в натуральному виразі, не конкретизовано зміст цих послуг, їх об'єм, витрати, понесені у зв'язку з наданням послуг, розрахунок вартості послуг.

Також, у квітні 2014 року підприємством було списано дебіторську заборгованість контрагентів-покупців на суму 1251452,00 грн. на фінансові результати підприємства. На думку податкового органу, списання дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію не є господарською діяльністю, а тому позивач повинен був нарахувати податкові зобов'язання за товарами, роботами, послугами, під час придбання або створення яких суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту.

Крім того, позивачем не здійснено коригування податкового кредиту на собівартість продукції, що використана не у господарській діяльності та здійснено реалізацію продукції фізичним особам в значних обсягах без ідентифікації особи.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 18 березня 2016 року було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000342201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 140284,00 грн.; № 0000352201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 878761,50 грн., з них за податковими зобов'язаннями - 585841,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 292920,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2016 року № 0000342201 та податкове повідомлення-рішення № 0000352201 на суму 28038,00 грн. у відповідності до норм законодавства. В той же час, відповідачем протиправно винесено податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2016 року № 0000352201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 557803,00 грн. Оскільки невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства не може бути ідентифіковано, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2016 року № 0000352201 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення від 18 березня 2016 року № 0000352201 в частині визначення Товариству суми грошового зобов'язання у загальному розмірі 836704,50 грн., з них на суму 557803 грн. за податковими зобов'язаннями та на суму 278901,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, оскільки судом першої інстанції не було взято до уваги положення статті 60 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки відповідачем було встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку підприємством в квітні 2014 року списано на інші операційні витрати дебіторську заборгованість покупців в сумі 1251452,00 грн. Дана господарська операція відображена у квітні 2014 року проведенням: Дт 84 "Інші витрати" Кт 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" на суму 1251452,00 грн. До складу витрат в податковому обліку "Інші витрати" в сумі 1251452,00 грн. не віднесено.

На думку податкового органу, бухгалтерське проведення Дт. Рах.84 (Інші операційні витрати) Кт. рах. 361 (Розрахунки з вітчизняними покупцями) на суму 1245758,13 грн. згідно з даними і бухгалтерського обліку за 2014 рік позивача є виключно фінансовою операцією, а не господарською операцією. Відповідно витрати по даній операції не є господарськими і не включені до господарських витрат, що відображені в Податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік".

Крім того, перевіркою встановлено, що підприємством за перевіряємий період не здійснено коригування податкового кредиту на собівартість продукції (товарів), що використані не у господарській діяльності, відповідно до вищенаведеної операції на загальну суму 170552,00 грн.

У випадках, передбачених статтею 189 Податкового кодексу України, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, податкове зобов'язання у Товариства виникає або в момент, що фіксує проведення розрахунків за поставлений товар, або в момент передачі (відвантаження) такого товару, в залежності від того, яка подія настала раніше.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач списав дебіторську заборгованість за відвантажену продукцію, передавши товар покупцю, чим продавець фактично здійснив поставку і на дату такої передачі мав відобразити податкові зобов'язання згідно вимог абзацу "б" пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

Оскільки, дебіторська заборгованість перейшла в розряд безнадійної, податкові зобов'язання продавця не повинні коригуватися відповідно до статті 192 Податкового кодексу України, яка регулює порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що положення Податкового кодексу України (2755-17) не містять норм, згідно яких платник податку на додану вартість повинен нараховувати податкові зобов'язання за умови визнання у покупця безнадійною кредиторської заборгованості за товари/послуги.

В даному випадку встановлене актом перевірки заниження податкового зобов'язання в сумі 170552,00 грн. документально не підтверджено.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.