Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ"

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20 лютого 2017 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року

у справі № 804/1238/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2017 року № 0000042200 та № 0000032200.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, адміністративний позов залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали на усунення недоліків позовної заяви, а саме: необхідно надати докази сплати судового збору в розмірі 22 648, 29 грн.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Залишаючи адміністративний позов без руху, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Товариством заявлено до суду вимоги майнового характеру, оскільки реалізація оскаржуваних рішень може призвести до зменшення або збільшення майна юридичної особи, а відтак воно повинно надати документ про сплату судового збору у відповідному розмірі.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою-підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується 1 розмір мінімальної заробітної плати, фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що спором майнового характеру, зокрема, може бути спір, предметом якого є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке має давати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи.

Необхідними умовами для визначення характеру позовної заяви (майнового чи немайнового) є встановлення вартісної оцінки заявлених у ній позовних вимог та зміни складу майна сторін у випадку вирішення спору на підставі заявлених у такій позовній заяві вимог.

Окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи.

Реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.

За змістом Рішення Європейського Суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що за адміністративним позовом майнового характеру є вимога щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Варто відзначити й те, що з аналізу норм, що регулюють сплату судового збору за подання позовів до адміністративного суду, слідує також те, що майновими є вимоги, для яких визначено ціну позову. Дійсно, слід погодитися з позицією позивача в касаційній скарзі про те, що Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) , на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) та Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , не регулює питання визначення ціни позову для різних видів позовів, що заявляються до адміністративного суду. Водночас, вказане, на переконання колегії суддів, не є підставою для несплати судового збору взагалі.

При вирішенні питання про розподіл позовних вимог на майнові та немайнові суд також виходить із позицій Верховного Суду України, де зокрема, в ухвалах від 13 січня 2016 року (реєстраційний номер в ЄДРСР - 55159722), від 15 січня 2016 року (реєстраційний номер в ЄДРСР - 55160036), від 8 червня 2016 року (реєстраційний номер в ЄДРСР - 58248459), від 9 вересня 2016 року (реєстраційний номер в ЄДРСР - 61260578) цей суд визнав, що орган державної податкової інспекції у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень зобов'язаний сплатити судовий збір за ставкою, передбаченою для майнового спору.

За таких обставин, оскільки Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою майнового характеру і ним не надано доказів сплати судового збору у відповідному розмірі, судом першої інстанції правомірно залишено позовну заяву без руху.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для висновку про помилкове застосування цими судами норм процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ" відхилити, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.